Побачити Алькор
- Автор: Ешкилев Владимир
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5603-0
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Побачити Алькор». Краткое содержание книги:
У новому романі Володимира Єшкілєва детективний сюжет поєднано з широкою панорамою життя таємних орденів сучасної України. Ложі «вільних мулярів» і наймані олігархами чаклуни, «машини проклять» і ритуали найвищих масонських градусів — усе це захоплюючі реалії того закритого для непосвячених світу, у якому визрівають невидимі зерна майбутніх глобальних зрушень. Історія про тих, кому випало побачити Алькор, починається з того, що на розташований у лісовому масиві під Києвом масонський Храм нападають невідомі зловмисники…
— Мене не інформували про такі домовленості.
— А вас обов'язково мають інформувати? — В голосі Пітера Лавр вчув іронію.
— Якби Великий знав про твій, брате, приїзд сюди, він би мене обов'язково попередив, — твердо заявив Корецький, роблячи наголос на слові «обов'язково». На обличчі Романа Олександровича з'явився впертий вираз, від якого його різкі «пташині» риси стали ще різкішими. Корецький додав: — Ти мав сам зв'язатися з Великим і узгодити свої повноваження у цій справі. Храм на рівних паях належить обом структурам.
— Але я не належу їм на паях.
— Це такі в тебе жарти?
— Як я розумію, Великий найняв їхнє агентство, — Костиганов очима показав на Лавра. — Це суверенне право Великого, ніхто ж не проти. А Генеральна рада, у свою чергу, також доручила розібратись у ситуації. Доручила мені. Розібратись і доповісти. Є така думка, що загроза нелокального характеру. Сподіваюсь, брати, ви розумієте, про що йдеться. Відповідно, може знадобитися мобілізація ресурсів, зв'язків, посилення заходів безпеки в ложах. Я особисто розглядаю свою місію як аналітичну. Які проблеми, дорогі брати?
— Проблема в тому, найдорожчий мій брате, що знов ніхто ні з ким не консультується і не радиться, перш ніж щось зробити, когось уповноважити, щось доручити, — Корецький кинув свою чашку на стіл, порцеляна жалібно дзенькнула. — А потім кожний і далі буде робити щось своє, а діла з того не вийде. Вийдуть лише взаємні звинувачення і підозри.
— Так і буде, не сумнівайся, — буркнув доглядач.
— Я можу спитати, про які дві структури йдеться? — поцікавився Лавр.
— Можете, — кивнув йому Корецький. — Це, зрештою, не є таємницею. Останні два століття, від кінця вісімнадцятого століття, наше братство розділене на дві незалежні юрисдикції. Браттями, які перебувають у перших трьох — так званих символічних — градусах, керують Великі Майстри національних Великих лож і Конвентів. А вищими градусами — від четвертого до тридцять третього — керують Генеральні, або Суверенні, Верховні ради. Адміністративно це дві зовсім різні організації, хоча насправді — єдиний Шотландський «древній і прийнятий» обряд, єдиний орден, єдина ієрархія. Символічні градуси перебувають під протекторатом Великої об'єднаної ложі Англії, а вищі градуси — під покровом Суверенних Верховних рад Франції і Штатів.
— Як у вас все надійно заплутано.
— Ви, напевно, хотіли сказати: безнадійно, — проскрипів доглядач.
— Брате Олександре! — скривився Свіритень.
— Я сказав те, що хотів сказати, — зауважив Лавр. — Я не маю права піддавати критиці ваші порядки. Я питаю лише для того, щоби хоча б мінімально орієнтуватись у ситуації. Хоча б у загальних рисах. Якщо, як ви кажете, існують дві ваші організації, зацікавлені в одній справі, вони можуть проводити два незалежних розслідування і призначати для цього двох незалежних відповідальних осіб. Це не порушує правил. Інакше агентство було б поставлене в некоректну ситуацію. Я маю на увазі, якби один замовник доручив агентству плюс іще комусь вести паралельні розслідування в одній справі.
— Отже, все коректно? — примружився Костиганов.
— Поки що так. Але якщо щось поміняється…
— …То ми вас поінформуємо.
— От і добре, що все так коректно, — підсумував брат Олександр. — А тепер, шановні, настав час йти спати. Але, гадаю, хтось із нас мав би чергувати у кімнаті охорони.
— Я чергую до третьої, — запропонував Костиганов.
— Тоді я від третьої до ранку, — підтримав його Лавр.
— От і добре, — полегшено зітхнув Свіритень. — А то я вже майже добу не сплю. Зараз упаду просто тут.
— Не треба тобі, брате Михайле, тут падати, — сказав доглядач. — Тут сирість і щури бігають. Здоровенні. А в гостьових кімнатах сухо, тепло, свіжі постелі і м'які ліжка.
Розділ 8
— Тату, де ти пропав? — нарешті Беконті додзвонилася де батька. — Вже десята ранку… Так. Я вдома. Ні, не одна, з подружкою… Коли ти приїдеш? Гаразд.
— Я вже зараз піду, — сказала Мармура.
— Що? Куди це ти підеш? — Беконті витягла з холодильника невеликий, зроблений із синього скла графинчик. — Нікуди ті мала, не підеш. Зараз надвір виходити небезпечно, і голова в тебе болить. Я тебе зараз буду лікувати.
— Мені треба додому, — тихо і невпевнено сказала Мармура, з-під лоба спостерігаючи за діями подружки.
— Приїде мій папахєн і відвезе тебе додому. Сама ти не підеш.
— Ага. Він як таку мене побачить…