Криничар
- Автор: Дочинець Мирослав Іванович
- Язык: украинский
- Год: Мультимедийное издательство Стрельбицкого
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Криничар». Краткое содержание книги:
«Що криниця, коли челядник добре прикладеться, то й море ложкою вичерпає», - підігрівав мене жид.
Я не знав, що таке море, мені б порадити зі стуцнею. Ми змагалися з водою: я черпав, а вона прибувала. Та все ж дно помалу віддалялося, а гріш жаданий ближчав. Коли відро зачерпнуло рінь, Мордко приніс вузьку драбину. Я спустився на денце, дрижачи тілом і цоркаючи зубами. Але в заколоченому глинищі втямити щось було марно. Мордко, як завжди, мав на все раду. Я взявся вичерпувати мул і цубрити його д’горі. Там висипав його в загородці й пересіював руками. Відро за відром. Доки на дні не здригнулося, як живчик на скроні, чисте жерело, що обпікало руку.
Тоді вперше серед білого дня побачив я звізди. Вони рясно кліпали в колі камінної цямрини, як срібні іскри на попівських ризах. Тоді ще я не знав, що на споді криниці все видиться таким великим, а зі споду - величним і значущим. Навіть звуки наземні тут гучать, як глухі дзвони. Сюди, в колодязну глибінь, долинула до мене й бесіда Мордка з жоною, що лицем нагадувала пліснявий гриб.
«Нащо ти собі зайшов із цим дурнякуватим гойчуком?»
- пискляво звідала вона.
«Він не дурний, Рифко, він добрий».
«Добрий - дурному брат. Мало на тебе робить дурнів дорослих?»
«Це зовсім інше, Рифко. Вони роблять, аби жити. А він
- щоб пізнавати. Я це читаю в його очах. Кортить вивідати межу його волі й терпіння. Мене ця забава дуже тішить. І трішки засмучує».
«Чому?»
«Тому що волі й терпіння в нього, виджу, як у цій бездонній криниці. І така ж чиста довіра до життя. Мала трава -роса велика. Такі люди з біди черпають радість, зі страху - сміх, а з болю - надихнения. Чуєш, дорога Рифко: це вони хазяї життя, а не ми, в котрих грошей як полови».
«Чи не казала я тобі, неборе, не пий зрана пиво, бо від пива голова крива. Знайшов чим журитися».
«Я з цього не журюся. Ба навіть тішуся».
«Це ще ліпше - тішитися якомусь чужинському виплодку».
«Не такий він нам і чужий, Рифко».
«Гойте, люди! Що ти мелеш?»
«А те, що виплодився він у нашій «Русалці». Куди, до слова, і наш шалапутний Мошко занаджується бити карти».
«Прикуси язика, не хочу й чути такі дурнота», - брязнула тацею об лавку.
Я не дуже розумів, про що вони говорять. Та й не до того мені було. Розпач, що крейцера немає, розривав мені зів’ялі від утоми груди. Та Мордко й зараз напоумив мене:
«Дай свіжій воді прочиститися, а тоді задобри її. - Подав мені коновку сірої солі: - Обсип нею бокове каміння, посій на дно, а тоді нагостри свої очі».
Так і сталося. Сіль відтягла слиз, і крізь нурт піску тьмаво зблиснула жадана монетка. Вона була дрібною і мідною. На глибині все видиться більшим і принаднішим.
Зате як тішився Мордко: «Тепер і ти при грошах, і я вернув собі спокій».
Мідяк я віддав Олені. Вона купила за нього дві мірки муки, на якій ми жирували з місяць. Ніхто мене вже не кликав на жидівське обійстя. Перегодом я сам набрався смілості зголоситися. Двері мені не відчинили, як звично. Слугиня сердито виповіла в шпару: «Пан Мордахей подався на свої соляні копальні, і чекають його не скоро». Я вернувся до своїх псів і до дітвацьких бавок.
Я ще не збаг тоді головної Мордкової науки, але на світ уже позирав по-іншому. Він здавався мені цікавішим, ніж раніше. Я вже прислухався до нього, хоча мало ще чув.
Недавно ми з майстровим Рахунеком брали з берега на випробу землю. Він плював на долоню, розтирав глину й обертав рукою, тряс, мочив у воді. Навіть брав на язик. Стромляв у глинище залізний ціпочок. Вергав каміння на плесо і дослухався. Прийшли його люди, натягнули через воду мотузки, і Рахунек цілився повздовж прижмуреним оком. Присилував одного брести, пірнати посеред річища і щось йому доповідати. Говорили вони по-швабськи, я не розумів. Я чекав, як недужий лікарського присуду. Під полудень Рахунек змив клопіт з лиця і присудив: «Міст тут стоятиме, як струна. Ліпшого місця для нього не вибрали б і роменські зодчі. Одно раджу: бити бики з тиса». - «З того, що наші називають негний-деревом?» - запитав я. Майстровий ствердно прикліпнув. Цей чоловік не гайнував часу на слова. Вже давав розказ, де стовпити робітні поприща.
А я пішов виходжувати поземні метрики. З бургомістром давно заручив умову, що купую в города вільну парцелу на правому березі Латориці. Лише ще не вибрав котру. Тепер поклав перед ним змальований Рахунеком папір.