Вальдшнепи
- Автор: Хвылевой Николай Григорьевич
- Язык: украинский
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Вальдшнепи». Краткое содержание книги:
Письменник культивує в романі новий тип героя: цільну, мужню, рішучу особистість, прагне подати в новому романі альтернативу зневіреним представникам втраченого покоління. Головний герой роману — Дмитро Карамазов — активний учасник революційних подій, представник тієї романтичної молоді, що формувалася в революції: «Карамазова захопила соціальна революція своїм розмахом, своїми соціальними ідеалами, що їх вона поставила на своєму прапорі. В ім'я цих ідеалів він ішов на смерть і пішов би, висловлюючись його стилем, ще на тисячу смертей».
Товариш Вовчик ще раз вiд задоволення крякнув i змовк: вони вже були бiля флоберiвських дам.
— Що ви там секретничаєте? — спитала тьотя Клава, коли каюк легко сiв на пiсок пляжу.
— Це я кажу Вовчиковi, — знайшовся Дмитрiй, — що пора вже вас познайомити з моєю дружиною.
— Ти це серйозно говориш? — спитала Аглая, примружуючи очi.
— Цiлком серйозно… i ми зробимо так: я вас познайомлю з Ганною, а ви нас познайомите з чоловiком тьотi Клави.
Аглая поспiшила погодитись. Бiльше того: вона гадає, що треба це зробити сьогоднi увечерi.
— Тiльки не сьогоднi, — кинув товариш Вовчик i поiнформував дам про свiй план щодо випивки.
Дами план прийняли, але Аглая сказала, що перш за все вона хоче познайомитися iз Ганною.
— Чому це "перш за все"? — незадоволено спитав Дмитрiй. — На цю iсторiю ще буде час.
— Але й на випивку буде час, — уперто сказала Аглая. Вона так рiшуче стояла на своєму, що за кiлька хвилин Вовчик уже виходив iз себе. Тодi дами несподiвано почали вдягатись i демонстративно покинули пляж.
— I на чорта тобi треба було говорити про це знайомство? — незадоволено сказав лiнгвiст.
Але Карамазов i сам проклинав себе за необачнiсть. У всякому разi, друзi вже знали Аглаю i зрозумiли, що нiякої вечiрки не можна влаштувати, доки вони не задовольнять цю капризну й уперту дiвчину.
VI
Звести Аглаю з Ганною вдалось тiльки на четвертий день пiсля розмови на рiчному пляжi. Це трапилось увечерi бiля хвiртки, саме на тому мiсцi, вiдкiля флоберiвськi дами починали чергову гулянку з своїми кавалерами. Зустрiч була холодна, i це особливо вiдчули Ганна.
— Чого це ви так цураєтесь громади? — спитала Аглая, беручи пiд руку дружину Карамазова.
— Вiдкiля це ви взяли? — в свою чергу пiдвела брови Ганна.
— От тобi й маєш! Скiльки вже часу живемо тут, а вас жодного разу не бачили на вулицi. Хiба це не замкнутiсть?
— Ганна страшенна iндивiдуалiстка, — пожартував товариш Вовчик.
Тьотя Клава нi з того нi з сього засмiялась, дрiбненьким i негарним смiшком.
— А я от думаю, що тут зовсiм iнша причина, — сказала Аглая. — Ти, Дiмi, як думаєш?
Карамазов iздригнув. Вiн зовсiм не чекав, що Аглая буде так фамiльярно поводитись iз ним у присутностi Ганни.
— Я вас прослухав, — червонiючи сказав вiн. — Про що ви там?
— Цебто я? — Ну да, ви!
— Ти подумай, тьотю Клаво, — засмiялась Аглая. — Вiн уже до мене звертається на "ви".
— Ха, ха! — знову розсипалась дрiбним i неприємним смiшком друга флоберiвська дама.
Утворилось нiякове становище. Таке нiякове, що навiть товариш Вовчик вiдчув це.
— Ви Дмитрiя не зрозумiли, — раптом спокiйним голосом сказала Ганна. — Вiн пiд цим "ви" мав на увазi й вас, i мене.
— Ти, Дiмi, пiдтверджуєш це? — спитала Аглая i уважно, навiть з деякою повагою подивилась на Ганну.
— Звичайно, — зрушив плечима Дмитрiй i вийняв Портсигара.
Вiн уже взяв себе в руки, i обличчя йому було спокiйне.
— Так от що, — сказала Аглая. — Чи не тому ви так рiдко виходите на вулицю, що не хочете зустрiчатись iз мiщанками?.. Так би мовити, тiкаєте вiд обивательського оточення? Я не помиляюсь?
— Я. тiльки не знаю, кого ви маєте за мiщан? — спокiйно спитала Ганна.:
— Кого я маю? Ну хоч би саму себе, тьотю Клаву й так далi.
— Я вас так мало знаю, що вважати вас за мiщан поки що не ризикую.
— Ну, а як узнаєте — тодi ризикнете? Ганна взяла свою косу й положила її на груди. Вона помовчала декiлька секунд i нарештi сказала:
— Тут i ризикувати нiчого. Коли ви мiщанки, то, значить, мiщанки… Але я сподiваюсь, що маю справу з людьми iншого гатунку.
Тьотя Клава по-солдатськи скинула свою голубу парасольку на плече i взяла праву руку "пiд козирок".
— Рад стараться, ваше-ство! — чiтко сказала вона, звертаючись до товариша Вовчика.
Знову утворилось нiякове становище, Ганна, звичайно, зрозумiла, що тьотя Клава глузує з неї, але тепер вона вже не зумiла розрядити напружену атмосферу й мовчки дивилась убiк.
— Давайте покинемо цi розмови, — сказав товариш Вовчик.
— Навiщо це робити? — промовила Аглая. — Ця тема дуже цiкава… Ти, Дiмi, як гадаєш?
Карамазов нiчого не вiдповiв на це запитання i раптом зробив кiлька крокiв убiк.
— Почекайте мене, будь ласка, хвилини двi. Я зараз буду тут.
— Це ж ти куди збираєшся втекти? — не без iронiї сказала Аглая.
— Нiкуди я не думаю тiкати, — грубо кинув Карамазов. — Я йду в буфет води напитись.
— А чому ти думаєш, що ми води не хочемо? Правда, Ганно?
— Так, i я хочу води, — сказала Карамазова.