Зозулята зими
- Автор: Корний Дара, Владмирова Тала
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-6542-7
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Зозулята зими». Краткое содержание книги:
Зрозуміло, що розмови із міліцією та пожежниками настрій рідко кому покращує. Тим паче, що салон машини Олега таки оглянули, хай і нашвидкуруч. Добре, що після свідчень сусідів не змусили його сплатити штраф за виклик пожежної команди, визнавши не злочинним недбальцем, а потерпілим.
От ми і в офісі. Всередині. Мені підсовують чай.
— Хочеш цукерочку до чаю? — озивається Василь. Сам відрекомендувався. Я так розумію — це той самий охоронець, що йому Олег із місця пожежі телефонував. Ти диви, на обличчі навіть склав щось типу посмішки. Господи, він мене, очевидно немовлям вважає! Опановую себе, щоб не нахамити, і ввічливо відмовляюся, присьорбуючи чай без нічого. Врешті, якщо добре поміркувати після деяких роззирань довкола, то з товариства, присутнього тут, Василь мені подобається найбільше. Високий, підтягнутий, може, трохи перекачаний, але, завдяки майже дитячому погляду чистих блакитних очей, видається наївним, але надійним. Звісно, теж маска, але приємна.
— Йо-пе-ре-се-те… Які в сраці цукерки, Васю?! — це вже доволі нервово Сергій Федорович. Навряд чи отака істеричність — то його звичний стан. Слабкодухів, схоже, тут не тримають. Справа зараз в іншому. Очевидно, дісталося бідоласі цієї ночі… — Чортзна-що! Цукерки, чаї! — Провадить далі Сергій Федорович. — А ти що за цирк влаштовуєш, Олеже!? Га? Шеф у реанімації, хєр зна шо там, а ти із дівкою валандаєшся!
Олег спокійно відповідає. Майже не напружуючись:
— Я знаю, що шеф у реанімації. Однак, до шефа поки що не пускають. Я домовився, що як тільки-но пану Мстиславу стане хоч трохи ліпше, лікар мені відразу зателефонує. Сидіти ж під дверима палати — то завдання для охоронців. А наші орли, сподіваюся, з цим впораються. Бо вони — профі, інші у нас не працюють. Чи не так, Сергію Федоровичу? Це — по-перше…
— Цікаво, чому тобі ще ніхто за нахабство не скрутив карк? — це сказано в’їдливо, але вже на півтону нижче. Схоже, отакі-от логічні викладки — звичне явище для Олега. І нічого, ще живий. Сергій Федорович продовжує: — Краще скажи: ти завдання виконав чи з кралею Новий рік зустрічав?
— Виконав, — Олегові очі враз стають блакитні-блакитні та чисті-чисті. Мов у першачка, котрий запевняє вчительку, що не зміг вивчити віршик, бо ключ від квартири вдома забув. І мусив чемно маму з роботи дожидатися, сидячи на сходах під’їзду. А матуся повернулася дуже пізно. Потім Олег виразно косує в мій бік. Мовляв, хай вийде — нам вільніше розмовляти буде. Але Сергій Федорович заперечує: хай сидить. Ух ти, здається, мене збираються «у випадку чого» використати, як важіль впливу на Олега. Вплинеш на нього, аякже!
— Виконав, усе, як Мстислав Маврикійович наказав. Тобто це йому в руки віддати, або спалити, — ніби аж надто байдуже продовжує говорити Олег. — Ха! Навіть самому старатися не довелося. Все саме собою вирішилося. Такі справи: наш інформатор, тобто Митько, загнувся, поки я до нього добрався. Схоже, вже дуже розхвилювався після візиту крутих хлопців. Ті приїжджали в автівці з певними номерами… — кидає швидкий погляд у мій бік і відчеканює кілька цифр. Краєм ока відзначаю, що розуміюче киває не лише Сергій Федорович, але й Василь та ще два безіменних хлопці, що завмерли біля входу. Всі добре розуміють чи хоча б здогадується, про кого мова. Утуплююся в чашку зі зображенням снігура. Мене цікавить тільки гарячий міцний, звісно ж не із пакетика, чай. В офісі прохолодно: декілька святкових днів, працівники відпочивають. Тож економні господарі заощаджують на опаленні. Моє бажання залишитися в пальті особливого здивування не викликало. — Навряд чи смерть визнають кримінальною, тут наче все гаразд. Однак чоловіка налякали добряче. От хворе серце й не витримало. І Митько перед смертю звелів своїй співмешканці спалити конверт із паперами, чи ще там чим, у нього на очах. Жінка також дуже налякана, якраз збиралася від’їздити до сестри, коли я над’їхав. Тобто, — мимохідь поглядала на годинник, — думаю, уже в дорозі. Конкурентам матеріали не дісталися.
— Є чим пишатися… — мить Сергій Федорович роздумує. — Кажуть, твою машину менти обшманали?
— Ага. Не знайшли нічого кримінальнішого від запальнички. Коли кинув курити, то під заднє сидіння її загилив і забув. — Олег не дивується такій обізнаності співрозмовника. М-да, гарна у них фірма. Довіра зі всіх шпар так і пре. Цікаво, чим насправді торгують? Очевидно, не брошурками для недільної школи.