Чорна рада 1663 року. Передумови, результати, наслідки

Коли ж восени наступного року гетьман Хмельницький повертається під владу короля, Брюховецький, щойно зачувши про те, що гетьман Хмельницький і його уряд «с поляки учинили мир», як довідуємось із його слів, переказаних у Москві, відразу ж, 26 жовтня, залишив Чигирин і, «помня свое обещание, к ним пристать не захотел и возы свои отпустил на Переяславль, а сам поехал прямо на Лохвицу», де мав зустріч з царським стольником і воєводою князем Борисом Мишецьким, а звідти попрямував до царської столиці[111]. Водночас він писав і на Січ кошовому отаману, старшині й усьому низовому товариству, аби вони «от поляков и от татар оберегались, а у поляков де и у татар на том положено, что им их запорожан снести», прохав їх, аби вони «на лятцкие прелести не прельщались и к шатости не пристали»[112]. Повідомлення Брюховецького підтверджував і князь Мишецький, котрий у листі до бєлгородського воєводи князя Ромодановського сповіщав таке: «прибежал к нему в обоз из Чигирина Иван Брюховецкой, а сказал ему, что он Юрьи Хмельницкого был ближний человек и приказано было ему ведать Чигирин, а в расспросе ему сказал: едет де он к тебе к Москве известить о измене гетмана Юрьи Хмельницкого, что гетман тебе изменил и поддался крымскому хану и с ляхами помирился и от боярина и воеводы от Василья Борисовича отступил... из Белой Церкви в Чигирин придет и, собрався, пойдет на твои черкасские и украинные городы войною вскоре»[113]. Про зраду гетьмана Брюховецький нібито довідався «по письму из войска приятелей своих» та відразу ж вирушив до царської столийі - «к тебе к Москве известить о том бежит»[114].

До Москви Брюховецький приїхав десь наприкінці 1660 р., коли ситуація в Україні вже поволі втихомирилась. Але навіть попри це, візит Брюховецького до Москви, його запевнення у вірності козаків присязі цареві, небажанні йти за своїм гетьманом, котрий зрадив царя, були належним чином оцінені царським оточенням. З Москви Брюховецький повернувся вже на початку 1661 р. зі знаками царської милості — жалуванням і зброєю для запорожців.

А коли в середині року на Лівобережжі розгорнулась відчайдушна боротьба за гетьманську булаву, незаперечний на той час лідер запорозького козацтва активно до неї долучився. Тоді ж, десь у вересні 1661 р., Брюховецький вельми символічно проголошує себе «кошовим гетьманом» або «запорозьким гетьманом»[115]. А включившись у боротьбу за гетьманську булаву, кошовий гетьман почав активно розкривати «зрадливі наміри» Сомка перед бєлгородським воєводою князем Г. Г. Ромодановським, полковником царської армії Г. Косаговим, неодноразово сигналізувати про це і в Москву. Прибувши до Києва, аби добути тут необхідні для січового товариства припаси та зброю, кошовий зустрічається з місцеблюстителем митрополичої кафедри й переконує його, що Сомкові не можна довіряти, адже він готує зраду[116]. Цілком імовірно, що й київський воєвода князь Ф. Ф. Куракін, який написав у Москву донос на Якима Сомка 21 вересня 1661 р., — що той, мовляв, закликав Юрія Хмельницького, «щоб татаровя йшли на цей бік Дніпра»[117], — отримував інформацію саме від Івана Брюховецького.