Биті є. Макар

– Не лякай мене так більше, сонце. Я цього не переживу.

Вона так же раптово відпустила хлопцеві долоні, глянула йому в очі.

– Це доля, – сказала упевнено.

За десять хвилин Саня Макаров і сам не знаходив іншого пояснення карколомній перспективі, що несподівано виникла у його житті цієї ночі.

– Доля, – вразився. Розхвилювався, як малий. – Марто! Ти… неймовірна. Ти читаєш мої думки. Це… реально?

– Ганні Григорівні дякуй. – Марта кивнула у бік вікна.

Макар озирнувся і тільки тепер побачив на ліжку біля запнутого вікна сухеньку літню жінку – спала з дитячим усміхом на вустах.

Посеред ночі Марту привезли до стаціонару приватної клініки, поклали на кушетку в процедурній і перш за все опитали і обстежили більш ретельно, ніж під час оперативних рятівних дій в апартаментах біля цирку. На ту годину слаба Марта уже могла ворушити язиком і мізками. Їй промили шлунок, підкріпили вітамінами, а от від заспокійливого і снодійного пацієнтка відмовилась.

– І так засну, – запевнила лікарів.

Порожнім коридором молодий кремезний медбрат котив каталку, на якій виляглась Марта, до палати, перепрошував на ходу: усі одномісні палати зайняті, тож до ранку… Вибачте! Як правило, у нас тільки планові пацієнти. Ми за викликом не виїжджаємо. Виняткова ситуація. Тільки заради вас…

Марта махнула рукою: чи не однаково?!

– Сподіваюся, ви мене не в чоловічу палату покладете?

Медбрат знизав плечима.

– Не хвилюйтеся. Пан Голобородько ввійде в ситуацію…

– Ви везете мене до чоловічої палати?! – не повірила Марта.

– Син… Чергує біля хворої матері. Ніяк не можемо умовити його перепочити. Дуже сердечна людина, – пояснив медбрат.

У просторій палаті біля ліжка сухенької літньої жінки в зручному кріслі дрімав лисий здоровань під п’ятдесят. Прокинувся від шуму, підхопився… Допоміг медбратові посунути ліжко, щоби Марті було зручніше перебратися на нього з каталки.

– Сергій Голобородько, – представився. – Не заважатиму?

– Подивимося, – відповіла Марта.

З годину обживалася на зручному, але незвичному ліжку, крутилася, зиркала на здорованя і шкодувала, що так легковажно погодилася терпіти його присутність. Попросила Голобородька покликати санітарку – чаю би… З лимоном.

– Я пригощу вас своїм чаєм, – усміхнувся, підхопив термос із тумбочки.

Чи то чай був із побажаннями, чи то ніч надто тоскною, але як пішли язиками чесати – не зупинити. Спочатку, звісно, за погоду, політику і бідну Україну зачепилися, а потім про особисте насмілились. Марта не сповідалася. Забобонна. Обережно, загальними фразами. А пан Голобородько як на духу: ще до розвалу СРСР до Штатів виїхав. Громадянство має, бізнес який не який, сім’ю. Маму ніяк не міг умовити переїхати. Тільки тепер і погодилася. Він примчав, а вона злягла… От і залишився. Чекає, поки мамі покращає і лікарі дозволять їй довготривалий переліт. Однаково треба тут справи порозв’язувати: квартиру продати, інше розрулити…

– Не кращі часи для продажу квартири, – поспівчувала Марта.