Биті є. Макар
- Автор: Дашвар Люко
- Серия: Биті є #1
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Литагент «Клуб семейного досуга»
- ISBN: 978-966-14-1969-7
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Биті є. Макар». Краткое содержание книги:
Марта була геть засмутилась, та раптом пригадала ту неспокійну ніч, коли Сашко приваландався п’яним, приголомшив її планами про власну справу. Про автомийку якусь усе товк.
– Знову грошики викладай! – зітхнула, наче коханець уже стояв на порозі новенької автомийки, а Марті лишалося небагато – заплатити за неї. – Отак без майна і лишуся… І так уже…
Та перспектива «спалитися» з коханцем перед Сердюком чи просто втратити Сасуньку лякала Марту більше, ніж придбання якоїсь автомийки.
– А я не даватиму гроші просто так, – заспокоїла себе. – У борг… Заробить – віддасть.
Варіант видався стратегічно правильним. Сашко залишається в апартаментах – Марта ж не малолітка дурна по чужих кутах із коханим тулитися. Заразом Марта тактовно і делікатно поверне Сашка до планів із тою автомийкою. Гарно придумала. Залишалося тільки знайти слушний час, закинути вудку і набратись терпіння, бо поки Сашко біля Сердюка…
– …Краще не зустрічатися, – прошепотіла ображено, як мала дитина, що в неї цукерку відібрали. – М’ясо…
Нагода випала аж наприкінці квітня. Двадцять сьомого числа Сердюк і Рома Шиллєр терміново вилетіли в Крим, де хтось із місцевих необережно наклав лапу на чималий шмат землі біля моря, яку Володимир Гнатович уже вважав своєю. Марта побачила в тому промисл Божий, навіть до церкви збігала.
– Господь помагає, Сашенько, – хоробро поцілувала коханця прямо на робочому місці. – Як же все гарно. Завтра такий особливий день… І Володимира Гнатовича з Ромою не буде. І поговорити зможемо, і відсвяткувати вдвох…
– І чим таким особливим є завтрашній день? – запитав механік.
– Завтра день народження Саддама Хусейна, – скромно відповіло сонце. – І мій…
Вона вже кілька днів поспіль усе товкмачила «поговоримо, поговоримо», та варто було Макарові наполягти – «давай зараз і поговоримо», як Марта посилалася на справи: «потім, потім…» Настирливий рефрен дратував механіка. Лоскотав нерви: що задумала?
– Давай зараз і поговоримо, – запропонував коханці. – Шефа нема, ніхто не заважає…
– Завтра, коханий! – викрутилася Марта. – Зараз маю документи на Поділ, у партійний офіс, відвезти.
Двадцять сьомого квітня об одинадцятій ранку Саня Макаров лишився в офісі Сердюка сам. Покрутився для годиться з півгодини: і чого тут скніти? Краще гайне подарунок Марті шукати. Добре, хоч попередила про день народження. Цікаво, скільки їй років? Як на погляд механіка – так просто старезна. А що таким дарують? За майже рік стосунків із Мартою жодного разу не робив коханці подарунків. Як не зважати на квіти.
– Помилка… – прошепотів. – Треба її вразити.
Зациклило на заяложеному – парфуми, діаманти, ті ж квіти… На діаманти грошей не було, улюблених Мартиних запахів Макар не знав, а квіти дарував уже… Біда. Перед очі чогось – Люба… Гнучке юне тіло на старенькому килимку в халупці на Костянтинівській… Фатальна близькість… Якби Люба раптом з’явилася… в Макаровому житті зараз… Він би… білим хутром підлогу встелив. Пелюстки трояндові розсипав… Уламки серця на чистому… Схаменувся. Якого біса?! Чому Люба ніяк не забувається? Чому заважає? Насупився: а Марті би сподобалися пелюстки й біле хутро… Засипати вітальню рожевим, внести коханку на руках – на руках? Ну-ну… – опустити на біле хутряне…
Підхопився – підходить!
– І щось зворушливе в руки… Символічне. Іграшку якусь. Зайця. Типу – «ти моє зайченятко!»
Скривився: Марта аж ніяк не тягнула на пухнасту тваринку.
На дванадцяту дня пошуки занесли Макара на Червоноармійську. До торговельного центру «Олімпійський». Під’їжджав, фантазіями бавився: зараз вийде, лясне дверцятами «кіа», привертаючи увагу яскравих юнок, пройде повз них зухвало й байдуже… Хай чіпляються жагучими поглядами. Хоч і не в шоколаді, та й не у злиднях. У перспективах весь… Жінки це відчувають. Жінкам такі подобаються.
Загальмував, виматюкався.
– Блін! І де паркуватися?!
Утиснув «Кіа Сіїд» поміж «лексусом» та іржавим «жигулятором», не вийшов – вислизнув. Тож ляснути дверцятами не вийшло. Та й безтурботних панянок не спостерігалося – усі кудись бігли, неслися, поспішали… З відчиненого вікна чиєгось авта – радіо. «У Києві дванадцята година…» Макар скривився із прикрістю, посунув до квіткової крамнички біля «Олімпійського». По пелюстки.
Поріг тут був зависокий. Про те навіть табличка малася – «Обережно! Високий поріг». Макар мимоволі втупився в підлогу, увійшов до крамнички, інстинктивно стиснув ніздрі – надто багато запахів… І раптом закляк – біля прилавка спиною до нього стояла дівчина. Макар не бачив її обличчя, але короткий плащик відкривав ідеальні ніжки, такі стрункі й витончені, що механікові раптом до вереску сильно захотілося торкнутися їх. Знітився.