Про відважного Барвінка та коника Дзвоника
- Автор: Чалый Богдан Иосифович, Глазовий Павло
- Год: 1964
- Язык: украинский
- Год: Дитвидав
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Про відважного Барвінка та коника Дзвоника». Краткое содержание книги:
Весела, поетична віршована казка Богдана Чалого та Павла Глазового давно полюбилася юним читачам. Та й не дивно. Адже у казці йдеться про щиру дружбу та відданість, про взаємовиручку, про перемогу відважного Барвінка та його друзів над військом лютого Осота, що сховав у своєму царстві коштовний скарб.
Перейти на страницу:
— Зараз біля тебе
Буду я, голубко!
І поліз на небо
По міцній драбинці…
— Жди, — гукнув, — Осоте,
Привезу гостинці!
І на Махаоні
Полетіли друзі.
Цяткою розтали
Десь на виднокрузі.
Блекота зомліла.
Тхір роззявив рота.
Зупинилось серце
У царя Осота.
Кропива колюча
Вдвох із Лободою
Самодержця ледве
Відлили водою.
Військо довгоносих
Шугонуло в нори.
Заволав Тхоряка:
— Горе ж мені, горе!
Доле ж моя, доле,
Заблудила де ти?
Знов мені не їсти
Курячі котлети!
РОЗДІЛ ДВАНАДЦЯТИЙ
Сіло сонце за горою,
Обрій квітне, наче мак.
Що то лине в синім небі,
Вертоліт, а чи літак?
Махаон летить крилатий
Крізь тумани голубі,
Наших друзів із полену
Він виносить на собі…
Не іржання, не сюрчання —
З яру чуть щасливий сміх:
То побачив коник Дзвоник
Двох улюбленців своїх.
Йде метелик на посадку.
Ось дорога. Ось стерня.
Мить іще — і обнімають
Друзі вірного коня.
Він танцює, він гарцює —
Він підків не береже.
То почне сюрчати дзвінко.
То щасливо заірже.
Махаон дивився збоку.
І в душі радів за всіх.
Потім чемно попрощався
І полинув до своїх.
А Ромашка вслід гукнула:
— Залітай тепер до нас!
Я зварю узвар солодкий.
Приготую свіжий квас.
Сів Барвінок на травичку:
— Як я воленьку люблю! —
Швидко дівчинка нарвала
І козельців, і щавлю.
Сіли друзі до вечері,
Лиш зійшла ясна зоря.
Мимо біг вухатий зайчик —
Їм позичив сухаря…
І сказав Барвінок тихо.
Як поїли всі харчі;
— Треба царство бур’яняче
Зруйнувати уночі!
— Схаменись, — Ромашка мовить.
Ти вже зразу за своє! —
Підморгнув Барвінок хитро;
— В мене думка свіжа є!
***
Що за гуркіт, що за гомін
Із-за гаю, з-за гори?
То на зяб орати їдуть
Добрі коні—трактори.
Приглядається Барвінок:
— Хто це, хто це за кермом?
Крикнув: — Дядю, добрий вечір! —
Та іще й віддав чолом.
Тракторист мотора глушить.
Придивився з-під руки
І зрадів, немов дитина:
— Добрий вечір, малюки!
Не забув я ще. Барвінку,
Як ти виручив мене!
А яка ж подружка в тебе, —
Просто сонечко ясне!
Ви ж були шофером, дядю, —
Чом тепер ви — тракторист?
Посміхнувся друг Барвінків:
— Я до всього маю хист:
Можу трактора водити
І комбайна, і авто,
Бо уміння за плечима
Не носив іще ніхто.
Так чого ж це ти, Барвінку,
Завітав у ці краї? —
Розповів Барвінок дяді
Про мандрівочки свої.
І про те, як у Ромашки
Віднімав Будяк город,
Як хотів його убити
Ненависний цар Осот…
— Цар Осот? — схопився дядя.
Де ж те царство? Де воно?
Лемеші свої на нього
Ми вже гостримо давно!
Гей, Барвінку, гей. Ромашко,
Коник Дзвоник — всі сюди!
Лізь, Барвінку, на кабінку.
Шлях показуй нам, веди!
Загули мотори грізно.
Задвигтів широкий шлях.
До Осотового царства
Тракторист плуги підтяг.
— Зустрічай гостей. Осоте! —
Крикнув хлопчик ізгори. —
Я привіз тобі гостинця! —
І рвонули трактори.
Огорожу, брами й варту
Миттю зрізали плуги.
Засичало, загарчало,
Запищало навкруги.
Лободу розшматувало
І зарило неживу,
Блекота підбита впала
На колючу Кропиву.
Кропива кричить;
— Рятуйте!
Пропадаєм, гинем ми! —
Тільки пір’я полетіло
З кропив’яної тюрми.
— Довгоносики! До бою! —
Залунали голоси,
Перейти на страницу: