Про відважного Барвінка та коника Дзвоника

То не яструб, не шуліка Виліта з-за хмар — То каретою із дота Виїжджає цар. Хилитається карета, Котиться важка, Її слуги змайстрували З битого горшка. Та карета без секрету, — Просто сміх і гріх, Її тягнуть сто стоніжок — Десять тисяч ніг! Ставлять трон біля помосту, — Лізе цар з горшка… У фальшивих діамантах Аж горить рука. Ось розсівся він на троні. Поруч — Блекота. Цар причмокує губами. Гладить живота. Підлетів Тхоряка бравий І, віддавши честь, Г аркнув: — Можна починати? — Починайте! — Єсть! Сонце в небі зупинилось, Полягла трава… Вже Барвінка до помосту Тягне Кропива. Огинається Барвінок, Б’є лиху мадам. — Де ваш цар? — гукає хлопець, — Я йому ще дам! Жук Рогач ножі направив — Нахились! — гуде. Та невже ж таки козацька Голова впаде?! Раптом цар гукнув: — Хвилинку! — Й мовив до Тхора: — Я гадаю, скарб Барвінку Показать пора. Нам відомо, що за скарбом Він сюди прийшов. У бур’ян шугнув Тхоряка І з’явився знов.