Ходіння Туди і Назад
- Автор: Гальянова Тіна
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Литагент «Клуб семейного досуга»
- Жанр: Социально-философская фантастика
Электронная книга - «Ходіння Туди і Назад». Краткое содержание книги:
Прочитавши трохи більше половини, ознайомившись із долями чималого числа звичайнісіньких людей і подивившись на кількість сторінок, що залишилася, я подумала, чи вистачить цього авторові, щоб завершити історію кожного з них. Адже розв’язка таки має бути. Вірилося, що всі ці люди невипадкові, або що вони врешті познайомляться, або принаймні в них виникне якась спільна мета, або хоча б я дізнаюся, чим закінчаться історії кожного з них, хай навіть вони й виявляться абсолютно банальними.
Та коли до кінця залишалося кілька сторінок, а чорторий ідіотських незавершених історій тривав, я вже й не сподівалася на розв’язку. Але читала далі, бо (хоч як це дивно) ще жевріла маленька анемічна надія щось таки збагнути, адже попереду спокусливо маячіли кілька сторінок з обнадійливою назвою «Епілог». Ну, може, хоч тут, хоч у двох словах авторка щось скаже, щось прояснить.
Але я знову наступила на ті ж граблі, що і з «Загубленими» − мене ошукали. Епілог виявився безглуздіший за все написане: якісь філософські роздуми про незбагненність буття, доленосні випадковості тощо. Складалося враження, що це витяг із наукової роботи якогось студента філософського факультету.
Та хай там як, авторці слід було віддати належне: вона змогла заінтригувати, тримати мене в напрузі до фіналу, врешті, змусила мене, людину вкрай вибагливу в літературі, прочитати книжку до кінця. Бо чи стала б я читати всі ці триста сторінок, якби письменниця завершила історію свого першого героя, а не перескакувала з одного персонажа на іншого? Та й що б із тим героєм могло статися такого виняткового, щоб написати про це цілий роман? Навіть моя неприборкана фантазія не може вигадати нічого путнього для такої нікчемної особи. А ця жінка спромоглася описати життя десятків таких нікчем, змусила читати, а отже, думати про них. Вона була хитріша за мене, і найбільший плюс книжки в тому, що забути її просто неможливо. Її можна зненавидіти, її можна розгромити в критичній статті, але покласти на полицю й забути − ні.
Саме від цих думок відволік мене Метр. Але тепер їх було троє. Приєднався дідусь, якого я, щойно прибувши сюди, уже бачила в залі. Він здавався дуже давнім. Напрошувалося порівняння з довженківським дідом: так само поважний, мудрий, ніби є ровесником усього нашого світу.
Не знаю, що він такого побачив на моєму обличчі, та, глянувши на мене, а потім на книжку в моїх руках, усміхнувся у вуса й мовив:
− О, вдалий вибір. З того, що мені про тебе розповіли, зрозумів, що ти не лише талановита, а й маєш вроджений хист до навчання.
Чоловік підійшов і вмостився біля мене на килимі. Каміла з Метром залишилися позаду, тож я зрозуміла, що мене збираються залишити наодинці з дідусем. І не помилилася.
− Ліє, дівчинко, − Метр пильно дивився на мене. − Цей чоловік, Оксентій, прийшов допомогти тобі в дечому розібратися. Думаю, йому це вдасться краще, ніж мені, тому ми з Камілою полишаємо вас.
Вони повернулися й рушили до дверей. Я незворушно сиділа навпроти дивного дідуся, спокійна й готова до тривалої, але (знала це напевне) цікавої розмови.
− З чого Ви взяли, що я маю схильність до навчання?
Я була смілива. Я перша ставила запитання. Відчувала: мені нічого втрачати й нічого боятися. Крім того, дуже вже симпатичний був цей незнайомець.
− Бо ця книжка багато чого може навчити. Невже тобі вона не дала хорошого уроку?
− Хорошого уроку? − Я була приголомшена. − Та жоднісінького уроку вона мені не дала. Про що вона взагалі? Яка її тема, ідея? Що виховує, до чого закликає?
− Сам зміст, може, нічого тобі й не дав. Але ж у цьому й полягає найголовніший урок: часом важливим є не те, про що йдеться у творі, а те, як про це написано.
− Он ви про що. − Тепер я зрозуміла. Він казав про те, про що я й сама думала. − Ви про те, як змусити людей купувати й читати книжки, які того зовсім не варті. Але ж, як на мене, це насамперед урок не для письменника, а для видавця, для рекламника, піарника, інакше кажучи, для продавця.
− Але ж і письменник має бути продавцем. Якщо його книжку не куплять, то й не прочитають. А для цього повинна бути реклама, повинна бути інтрига.
− Рекламують завжди поганий товар, який без реклами ніколи не куплять, а все вартісне купують без зайвих рекомендацій.
− Цілком із тобою згоден. Та у твій час, навіть щоб продати хорошу книжку, треба якось її оздобити, додати перцю. Уяви, якби Оксана Забужко не назвала свою скандальну книжку «Польові дослідження з українського сексу», хто б її читав?