Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Классическая проза » Фальшивомонетники
Фальшивомонетники - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Фальшивомонетники

Электронная книга - «Фальшивомонетники». Краткое содержание книги:

У романі «Фальшивомонетники», що розглядається критиками як своєрідний «роман у романі» і започаткував цілу серію наслідувань у пізніші часи, серед них і так звану літературу «Нового роману», визначний майстер французького письменства, лауреат Нобелівської премії Андре Жід (1869 — 1951) із притаманною йому майстерністю психологічного та художнього мазка змальовує проблеми, що були нагальними для французького суспільства на зламі дев’ятнадцятого та двадцятого сторіч, зокрема торкається надзвичайно гострих аспектів взаємин між батьками та дітьми.
1 ... 12 13 14 15 16 17 18 19 20 ... 31
Перейти на страницу:

— Коли як. Він ніколи не був надто балакучим, твій тато. І він дуже не любив, коли до нього зверталися з якимсь запитанням. Та хай там як, а тоді він розмовляв трохи більше, аніж останнім часом. До того ж, ліпше не ворушити давні спогади, нехай про все це судить наш добрий Бог.

— Ти й справді думаєш, що добрий Бог стане всім цим займатися, люба Фіно?

— А хто ж іще, як не добрий Бог?

Ґонтран притулив губи до почервонілої руки Серафіни.

— Знаєш, що тобі треба зараз зробити? Ходи-но спати. Я обіцяю розбудити тебе, коли почне розвиднятися. І тоді я піду спати, у свою чергу. Прошу тебе.

Як тільки Серафіна залишила його самого, Ґонтран упав навколішки біля ліжка. Він занурив обличчя у простирадла, проте заплакати йому не вдалося. Жодне почуття не прокинулося в його серці, його очі залишалися сухісінькими. Тоді він підвівся й подивився на незворушне лице мерця. Йому хотілося б, що у цю урочисту мить він спізнав якесь високе й рідкісне почуття, почув якесь послання з потойбічного світу, полинув думкою в ефірні надчуттєві простори — але вона, його думка, не могла відірватися від землі. Він подивився на безкровні руки мерця й запитав себе, скільки часу ще ростимуть нігті. Він був шокований, побачивши, що ці руки не з’єднані. Він хотів би звести їх докупи, з’єднати, вкласти в них розп’яття. Авжеж, це добра думка. Він уявив собі, як здивується Серафіна, побачивши мерця зі з’єднаними руками, і цей подив спочатку його розважив. Але майже відразу він відчув, що зневажає себе за це. Та все одно нахилився над ліжком і взяв ту руку мерця, яка була від нього далі. Проте рука вже заклякла й не захотіла йому підкоритися. Ґонтран хотів зігнути її силоміць, але зрушив із місця все тіло. Тоді він схопив другу руку — вона здалася йому трохи податливішою. Ґонтранові вдалося підвести її майже до того місця, де вона мала лежати. Він узяв розп’яття і спробував просунути його між великим пальцем та іншими пальцями, але відчув, що слабне від контакту з цим захолодим тілом. Він мав відчуття, що зараз знепритомніє. Йому захотілося покликати Серафіну. Він усе покинув: розп’яття залишилося лежати на пом’ятому простирадлі, рука впала на своє попереднє місце. І в цій могильній тиші він раптом почув брутальний вигук: «Чорт забирай!», що наповнив його жахом. Хто б це... Він обернувся, але не побачив нікого, він був самодин. Це в нього вихопилася ця гучна лайка, вихопилася з темних глибин єства людини, що ніколи не лаялася. Він знову сів і поринув у читання.

V

То були душа й тіло, в які ніколи не вгороджувалося жодне жало.

Сент-Бев

Ліліан, напіввипроставшись, доторкнулася пучками пальців до темно-русявого Роберового волосся.

— З вас починає опадати листя, мій друже. Пильнуйте, адже вам усього лише тридцять. Лисина вам зовсім не личитиме. Ви сприймаєте життя надто серйозно.

Робер підняв очі й подивився на неї, всміхаючись.

— Тільки не з вами, запевняю вас.

— Ви сказали Моліньє, щоб він приїхав сюди, до нас?

— Атож. Адже це ви попросили, щоб я так зробив.

— І... ви позичили йому гроші?

— П’ять тисяч франків, я вже вам казав, які він знову програє в Педро.

— А чому ви так певні, що він їх програє?

— Інакше й бути не може. Я був із ним у той перший вечір. Він грає косо й криво.

— Він мав час навчитися... Хочете побитися об заклад, що сьогодні він буде у виграші?

— Якщо вам так хочеться.

— Але я зовсім не хочу, щоб це була з вашого боку жертва. Я люблю, щоб людина робила охоче те, що вона робить.

— Не гнівайтеся. Якщо він виграє, то позичені в мене гроші поверне вам. Але якщо програє, то ви віддасте мені його борг. Ви згодні?

Вона натиснула на кнопку дзвоника.

— Принесіть нам токай і три келихи. Але якщо він повернеться лише з п’ятьма тисячами франків, то ми їх йому залишимо, чи не так? Якщо він ані програє, ані виграє...

— Так ніколи не буває. Мене дивує, чому ви ним так зацікавилися.

— А мене дивує, що ви не бачите в ньому нічого цікавого.

— Він здається вам цікавим тому, що ви закохалися в нього.

— Це правда, мій любий. Вам я можу в цьому признатися. Але цікавим він мені здається не тому. У мене все відбувається навпаки. Коли я даю комусь високу оцінку, то це здебільшого охолоджує мої почуття.

З’явився служник, несучи на таці вино та келихи.

— Спочатку ми вип’ємо за наш заклад, а потім знову вип’ємо за переможця.

1 ... 12 13 14 15 16 17 18 19 20 ... 31
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)