Справа Василя Стуса. Збірка документів з архіву колишнього КДБ УРСР
- Автор: Кипиани Вахтанг Теймуразович
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Віват
- ISBN: 978-966-942-927-8
- Жанр: История
Электронная книга - «Справа Василя Стуса. Збірка документів з архіву колишнього КДБ УРСР». Краткое содержание книги:
ЗАПИТАННЯ. Чи казав вам Стус Василь Семенович про наявність у нього якихось знайомих за кордоном та в яких стосунках він з ними знаходиться?
ВІДПОВІДЬ. Спеціально такої мови — про знайомих за кордоном та стосунки з ними — між нами не було. Знаю лише одну його знайому за кордоном — п. Анну-Галю Горбач: чула, що писав до неї листа, про що він сам мені казав, бідкаючись, що повідомлення про вручення не повернулося. Змісту цього листа я не знаю, як і не знаю, які між ними стосунки. Чи є у нього інші знайомі за кордоном, крім громадян СРСР та згаданої вище А.-Г. Горбач, я не знаю.
ЗАПИТАННЯ. Ви показали, що називати людей, в яких ви зупинялись з Стусом Василем Семеновичем у Москві, не будете з етичних міркувань.
Які ви маєте на увазі етичні міркування?
ВІДПОВІДЬ. Я не хочу, щоб у протоколі мого допиту були названі особи, які не мають на мою думку, ніякого стосунку до справи В. Стуса; саме з цих міркувань я їх не називаю.
ЗАПИТАННЯ. Чи є в вас доповнення або поправки до протоколу допиту?
ВІДПОВІДЬ. Свої свідчення я писала власноручно, ніяких доповнень та поправок до протоколу не маю. Протокол прочитала.
(підпис)
Старший слідчий Слідвідділу КДБ УРСР
майор Селюк
місто Київ
10 липня 1980 р.
Допит почато о 14 год. 25 хв.
Закінчено о 16 год. 45 хв.
Старший слідчий Слідчого відділу КДБ Української РСР майор Селюк в приміщенні Слідчого відділу КДБ УРСР, кабінет № 20 з додержанням вимог ст. ст. 85, 167 і 170 КПК УРСР, допитав як свідка:
1. Прізвище: Коцюбинська.
2. Ім’я: Михайлина.
3. По батькові: Хомівна.
4. Дата народження: 1931.
5. Місце народження: місто Вінниця.
6. Національність і громадянство: українка, гр-ка СРСР.
7. Партійність: безпартійна.
8. Освіта: вища.
9. Рід занять: Видавництво «Вища школа», старший редактор.
10. Місце проживання: місто Київ, вул. Леніна, 84, кв. 6.
11. Паспорт: II — МА № 746720, виданий 22 вересня 1977 р. Відділом внутрішніх справ Радянського райвиконкому міста Києва.
12. В яких стосунках з обвинуваченим і потерпілим: нормальних.
У відповідності з ч. IV ст. 167 КПК УРСР Коцюбинській М. Х. роз’яснені обов’язки свідка, передбачені ст. 70 КПК УРСР, і її попереджено про відповідальність за ст. 179 КК УРСР за відмову або ухилення від дачі показань і за ст. 178 ч. 2 КК УРСР за дачу завідомо неправдивих показань.
(підпис свідка)
На пропозицію дати показання по всіх відомих їй обставинах свідок показала:
Свої показання я бажаю написати власноручно. Свідку Коцюбинській, згідно ст. 170 КПК УРСР, така можливість надається.
Стуса Василя Семеновича я знаю з початку 60-х років. Ми разом працювали в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка у відділі теорії літератури: я — науковим співробітником, а він — аспірантом. Десь з 1965 р. наші стосунки стали більш близькими, товариськими, ми почали зустрічатися з ним і в позаробочий час. Наша дружба розвинулася на ґрунті спільності інтересів, ми часто бували разом у театрах, на літературних вечорах, мене приваблював безперечний літературний талант Стуса і його відкрита безкомпромісна вдача. При зустрічах ми розмовляли про поезію, з якою він був добре обізнаний, про музику, зокрема ми часто торкалися питань художнього перекладу. Десь у 1965 р. його було звільнено з Інституту, але наша дружба тривала, хоча ми й зустрічалися рідше.
Хоча Василь Стус після 1965 р. і не працював за фахом, він не облишував літературної роботи, займався перекладами, зокрема з Лорки, писав оригінальні вірші. На початку 1972 року його було заарештовано і засуджено за статтею 62 (1-ю частиною) до п’яти років позбавлення волі у виправно-трудових таборах і трьох років заслання. Під час його перебування в таборі я регулярно писала йому, пізніше, коли він був уже в засланні в Магаданській області, ми листувалися, він надсилав мені вірші і перекази, я сповіщала йому літературно-мистецькі новини, розповідала про життя друзів, звичайно, цих листів у мене не збереглося. У 1978 р., коли він приїздив у Донецьк на похорон батька, я відвідала його вдома, пробула там день. Він мені розповів про себе, я розпитувала його про здоров’я, про творчі плани.
Мені завжди дуже боліло те, що така талановита й цікава людина, як Стус, позбавлена можливості нормально працювати і розвивати свій талант. Я знаю багато поезій і перекладів Стуса, знайома з концепцією його роботи про Тичину. Наскільки мені відомо, в 1972 р. йому інкримінувалася одна з його праць про Тичину. Хоча взагалі докладно про зміст звинувачень Стуса я не знаю, оскільки на його суді я присутня не була.