Останній заколот
- Автор: Самбук Ростислав Феодосьевич
- Серия: Ненависть #2
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: “Радянський письменник”
- ISBN: 5-333-00260-6
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Останній заколот». Краткое содержание книги:
Яковлєв не відповів. Сидів з широко розплющеними і сповненими жаху очима.
“Все, — думав, — ось так приходить кінець. Невідворотний…”
З повідомлення газети “Волинський пролетар” (Житомир)
від 12 листопада 1922 року.
У ніч на п’яте жовтня 1922 р. співробітниками Волинського ДПУ проведені арешти активістів Повстанської Волинської армії. У ліквідації ПВА взяли участь багато трудящих Волині. У своєму виступі на засіданні Житомирської міської Ради голова Волинського губернського відділу ДПУ тов. Голишев, доповідаючи про проведепу операцію, заявив, що “заслуги червоноармійців у справі ліквідації руху величезні. Кожний рядовий червоноармієць, який брав участь у цій операції, виявив незвичайну твердість, свідомість і глибоку відданість Радянській владі. Не менші й заслуги окремих членів професійних організацій, а також незаможників, які надавали всіляке сприяння і особисто брали активну участь у цій відповідальній операції”.
Надзвичайна сесія Волинського губернського суду розглянула справу 285 активних учасників ПВА. Губернський суд встановив індивідуальну вину кожного з притягнутих до відповідальності і застосував гнучкий класовий підхід до вирішення їхньої долі. 45 осіб суд виправдав, 58 осіб звільнив від відбування призначеного їм покарання, 69 осіб приговорив до позбавлення волі від 3 до 5 років. Лише бандитів, куркулів та активних петлюрівців, що брали участь у кривавих нападах, суд присудив до 10 років позбавлення волі, а особливо небезпечних — до розстрілу.
Протокол № 23/159
засідання Малої Президії Всеукраїнського Центрального
Виконавчого Комітету
від 16 травня 1924 р., місто Харків.
Слухали:
1. Клопотання засуджених у справі Київського обласного Центру дії про помилування (допов. тов. Скрипник).
Ухвалили:
1. Встановивши, що контрреволюційна організація Київського обласного Центру дії за всієї контрреволюційності устремлінь її ініціаторів та керівників була лише безсилою і безгрунтовною політикою представників старої буржуазії до відновлення капіталістичного ладу;
Що це намагання було марним завдяки ворожому ставленню до нього з боку широких мас робітничого класу, селянства, а також української та російської інтелігенції, що виявилося в широких демонстраціях та масових зборах трудящих;
Що державна зрада та шпигунство, які незмінно й тісно переплітаються з усілякою контрреволюційною організацією, що має своє коріння поза Радянською республікою, і в цьому випадку мали провідне значення…
Вина засуджених велика, але контрреволюційні устремління їх виявились у безумовній мірі безсилі й безплідні, а самі засуджені небезпеки для Радянської республіки не являють, а потому і зважуючи на дійсне й щире каяття тих, хто вніс клопотання про помилування, Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет Рад ухвалює:
У порядку помилування у справі Київського обласного Центру дії замінити встановлену затверджену Верхсудом вироком Київського губсуду вищу міру покарання відносно засуджених Чебакова Сергія, Єдиневського Сергія, Яковлєва Олексія та Виноградової Варвари — десятьма роками позбавлення волі.
Відносно Василенка Миколи, Василенка Костянтина, Толпиги Бориса, Чолганського Леонтія, Смирнова Павла, Онищенка-Павлюка Михайла, що засуджені до різних строків ув’язнення, строк покарання кожному скоротити наполовину.
Голова
Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету
Петровський.
Секретар ВЦВК Буценко.
ЕПІЛОГ
Відповідального співробітника НКВС УРСР Петра Вовка у 1937 році розстріляли за звинуваченням у встановленні контактів з французькою розвідкою в 1922 році в Парижі. Справу Петра Вовка вів слідчий з особливо важливих справ Василь Мальцев. У 1956 році Петро Вовк посмертно реабілітований.
Вперше Фрося наділа золоту згарду по війні, коли її чоловік, генерал-полковник Сергій Іванович Варивода влаштував прийом з приводу дня народження дружини. Фрося вийшла до гостей у велику кімнату, прикрашену трофейними картинами, у темно-синій оксамитовій сукні, і золота згарда виблискувала в яскравому світлі кришталевої люстри. Фросі лише недавно минуло сорок, вона ще зберегла вроду, й гості захоплено дивилися на неї. Фрося давно забула батька і в особистій справі у графі “соціальне походження” писала: з селян-незаможників.
У 1942 році партизани одного з поліських загонів захопили бургомістра Івана Івановича Тимченка й розстріляли його.