Ежені Гранде. Селяни
- Автор: де Бальзак Оноре
- Серия: Вершини світового письменства #38
- Год: 1981
- Язык: украинский
- Год: «Дніпро»
- Переводчик: Елеонора Ржевуцька
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Ежені Гранде. Селяни». Краткое содержание книги:
— По-перше, — відповів Мішо, — Женев'єва не буде виходити з павільйону; моя дружина візьме до себе племінника Вателя, який зараз прибирає алеї в парку; його ми замінимо хлопцем, жінчиним земляком, бо в Еги можна брати на службу тільки цілком надійних людей. З Гуно і Корнвеном, старим чоловіком годувальниці, корови в нас будуть під наглядом, а Пешіна не виходитиме з дому без провідника.
— Я скажу чоловікові, щоб він відшкодував вам цю зайву витрату, — промовила графиня, — але це не визволяє нас від Ніколя. Як нам це зробити?
— Спосіб, і найпростіший, вже знайдено, — відповів Мішо. — Ніколя має цими днями призиватись; замість того, щоб клопотатися про його звільнення, генерал, на протекцію якого розраховують Тонсари, має тільки вплинути на комісію, щоб його швидше було забрано.
— Я сама поїду, коли буде треба, — сказала графиня, — до свого кузена де-Кастерана, нашого префекта, але до того часу я не буду спокійна…
Ці слова було сказано вже наприкінці стежки, що виходила на круглий майданчик. Підійшовши до гребеня рову, графиня не могла вдержатися від вигуку; Мішо підбіг підтримати її, думаючи, що вона вкололася об який-небудь сучок, але здригнувся з видовища, яке постало перед його очима.
Марі і Бонебо, сидячи на схилі рову, здавалося, жваво розмовляли, а насправді заховалися тут підслухувати. Вони, напевно, кинули своє місце в лісі, зачувши наближення людей і впізнавши панські голоси.
Прослуживши шість років у кавалерії, Бонебо, рослий, сухорлявий парубок, кілька місяців тому повернувся в Конші з повною відставкою, яку він дістав за свою погану поведінку; він міг би попсувати найкращих солдатів своїм прикладом. Він носив вуса та борідку у вигляді коми, і ця особливість, у поєднанні з військовою виправкою, якої набирає кожний солдат у казармі, зробила з Бонебо предмет захоплення всіх дівчат у долині. Він по-військовому коротко підстригав волосся на потилиці, завивав їх на тім'ї, кокетливо зачісував скроні й хвацьки зсував свого кашкета набакир. Нарешті, проти селян, що мало не всі ходили в лахмітті, як Муш та Фуршон, він здавався розкішним у своїх нанкових штанах, високих чоботях і куценькій курточці. Усі ці речі, куплені вже після звільнення з служби, мали на собі сліди вибракування й життя на селі, але в авонського лева був і далеко кращий, святковий костюм. Жив він, скажімо одверто, щедротами своїх приятельок, але цього ледве вистачало на його розваги, випивки та всілякі витрати, що випливали з його постійних відвідувань «Кав'ярні миру».
Незважаючи на його кругле, плоске і з першого погляду досить приємне обличчя, у мерзотнику цьому було щось зловісне. Він був косоокий, тобто одне око в нього не встигало за рухами другого; він не косив, але не завжди дивився обома очима, коли запозичити в малярства один з його термінів. Ця, правда, незначна, хиба надавала його поглядові похмурого й неспокійного виразу, який цілком відповідав рухові на його лобі та в бровах, що виказував якусь підлість характеру та схильність до ницих бажань.
У підлоті, як і в мужності, є кілька видів. Бонебо, який бився б, як найвідважніший солдат, не міг встояти проти своїх вад і примх. Лінивий, немов ящірка, діяльний тільки тоді, коли йому щось подобалось, без ніякої делікатності, задиркуватий і в той же час низький, здатний на все, що завгодно, і необачний, цей розбивач тарілок і сердець, коли скористуватися з солдатського вислову, знав одну втіху — накоїти чогось поганого або зробити комусь капость. У сільській глушині такий характер править за такий самий поганий приклад, як і в полку. Бонебо теж, як Тонсар і як Фуршон, хотів добре пожити й не робити нічого. Отже, він зліпив собі план, користуючись слівцем з лексикону Вермішелі та Фуршона. Використовуючи свою зовнішність з дедалі більшим успіхом і зі змінним щастям — свої таланти в грі на більярді, він як завсідник «Кав'ярні миру» мріяв колись оженитися з мадмуазель Аглаєю Сокар, єдиною дочкою дядька Сокара, власника того закладу, що, зберігаючи пропорцію, був у Суланжі тим самим, чим «Ранелаг»[87] у Булонському лісі.
Зробити кар'єру лимонадника, стати антрепренером публічного танцювального залу — це добро здавалось насправді маршальським жезлом для цього нероби. Усі звички, все життя й весь характер були так огидно написані на обличчі цього гультяя найнижчого сорту, що графиня не могла втриматися від вигуку, помітивши цю парочку, яка справила на неї таке враження, як коли б вона побачила гадюк.
Марі, до нестями закохана в Бонебо, стала б для нього красти. Ці вуса, ця розв'язність базіки, цей фатуватий вигляд так само впливали на її серце, як хода, постава й манери якого-небудь де-Марсе подобаються гарненькій парижанці. У кожної суспільної сфери свої смаки! Ревнива Марі відкидала Аморі, цього другого провінційного фата: вона хотіла стати пані Бонебо!
87
«Ранелаг» — великий паризький ресторан, що знаходився біля в'їзду в Булонський ліс.