Теорія права і держави: Підручник.
- Автор: Скакун Ольга Федорівна
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Алерта
- ISBN: 978-617-566-012-6
- Жанр: право
Электронная книга - «Теорія права і держави: Підручник.». Краткое содержание книги:
Для студентів, курсантів, магістрантів, аспірантів, ад’юнктів, викладачів навчальних закладів юридичного профілю, а також тих, хто цікавиться проблемами загального вчення про право і державу.
Далекосхідну групу становлять правові системи Китаю, Гонконгу, Японії, Бірми, Кореї, Монголії, країн Індокитаю, Малайзії. Китай і Японія виділяються специфікою морально-ідеологічного підходу до права, що вплинув на правові системи інших країн Сходу.
Африканську групу становлять правові системи країн Африки і Мадагаскару (Мальгаська Республіка), що розвиваються. Сьогодні на Африканському континенті налічується понад 50 незалежних держав, що мають різний ступінь економічного, політичного і соціо-культурного розвитку.
Основні загальні ознаки традиційного типу (сім'ї) правових систем:
1) домінуючими, тобто такими, що мають пріоритет перед правовими нормами, є традиції - моральні норми (у китайському і японському праві) і норми-звичаї (в африканському праві), тобто норми, які здебільшого мають неписаний характер;
2) правові норми невіддиференційовані від інших соціальних норм (моральних, звичаєво-общинних, релігійних та ін.), які широко використовуються;
3) традиції і звичаї застосовуються в громаді завдяки тривалому збереженню общинного устрою (особливо в африканському праві);
4) особа розглядається в контексті груп, до яких вона входить, а групи функціонують на принципах ієрархічності й одноголосності - правові рішення приймаються за абсолютної або відносної більшості;
5) право здебільшого формується як система обов’язків і заборон, на відміну від правових систем романо-германського і англо- американського типів, де переважають дозволи;
6) традиційно право реалізується без звернення до судових органів держави у разі його порушення, ігнорується державна допомога в конфліктних ситуаціях і застосовуються примирливі процедури на основі традицій (за допомогою жерців, старійшин тощо), тобто використовуються традиції позасудового вирішення спорів;
7) зберігається вплив права колишніх метрополій на розвиток правових систем (в африканському праві): вплив романо-германського права - в Алжирі, Конго, Марокко, Сенегалі, Тунісі та ін.; вплив англійського права - у Нігерії, Судані, Танзанії та ін.;
8) закон (нормативно-правовий акт) визнається вторинним джерелом права, а судовий прецедент не набуває значення джерела права;
9) традиційні (моральні і звичаєві) норми протиставляються приписам законів та інших нормативних актів держави.
Кожна з груп (далекосхідна й африканська) має свої особливості, що дає змогу об’єднати їх у відносно самостійні групи певного типу (сім’ї) правових систем. Як і правові системи релігійного типу, традиційний тип правових систем зазнав еволюції під впливом правових систем романо-германського й англо-американського типів, визнав норму права як модель поведінки, а закон - як джерело права тощо.
ЧАСТИНА СЬОМА ТЕОРІЯ НОРМОТВОРЧОСТІ ТА СИСТЕМАТИЗАЦІЇ НОРМАТИВНО- ПРАВОВИХ АКТІВ
Розділ 17. НОРМОТВОРЧІСТЬ
§ 1. Поняття та ознаки нормотворчості
У цьому і в наступних параграфах цього розділу основну увагу зосереджено на висвітленні питання про закріплення чи встановлення норм права у формі нормативно-правого акта (закону), котрий став основною формою права сучасних держав світу. Таку нормотворчість називають нормативно-актною. Зміст і значення інших форм (джерел) права розкриваються в розділі «Правоутворення. Джерела (форми) права».
Нормотворчість - офіційна діяльність уповноважених суб’єктів держави та громадянського суспільства щодо встановлення, зміни, призупинення і скасування правових норм, їх систематизації. Головне призначення нормотворчості - формулювання нових правових норм, котрі притаманні соціальним відносинам, тобто моделювання суспільних відносин, які з позицій держави або громадянського суспільства (народу) є припустимими (бажаними) чи необхідними (обов’язковими). Зміна чинних і скасування застарілих правових норм сприяють утвердженню нових норм і, отже, вони входять до складу нормотворчості як його допоміжні вияви.
Ознаки нормотворчості:
1) здійснюється уповноваженими суб’єктами: а) державою, її органами (парламентом, урядом, міністерствами, місцевими адміністраціями тощо); б) громадянським суспільством (народом), його організаціями;
2) є формою владної вольової діяльності уповноважених суб’єктів, яка включає в себе вивчення, узагальнення і систематизацію типових конкретних правовідносин, що виникають у суспільстві; є не диктатом волі уповноважених суб’єктів, а процедурою формулювання норм, котрі властиві соціальним відносинам, стали типовими діями їх учасників;