Забудь-річка

Люди, що мали бодай якусь військову кваліфікацію, дуже цінувалися тоді, бо самооборона переважно складалася з молодих сільських хлопців — свідомих, хоробрих, але геть не тямущих у питаннях війни. З цієї «чорної» маси належало робити військо, здатне змагатися з найпотужнішими силами світу, якими, безперечно, були Вермахт з його виучкою та дисципліною та Червона армія з її кількістю та жорстокістю. Степанові подобався підхід нового провідника — Тура, який одразу взявся організовувати старшинські школи та вишкільні курені, де нечисленні, проте досвідчені бойові офіцери-українці ділилися своїми знаннями з цивільними повстанцями. Одночасно творилася система постачання із власними майстернями та складами, відділи роботи з місцевим населенням, між штабами курсували дівчата-зв’язкові, організовувалася розвідка — одне слово, творилася справжня народна армія, до якої відтоді і пристала позичена у Бульби-Боровця назва — Українська повстанча армія.

— Друзі! — розпочав Трійця голосно, щоб кожне слово дійшло до свідомості та розуму бійців. — Ні для кого з вас не є секретом, що ми отримали наказ на вимарш аж до Самбірщини. На нас чекає перехід через лінію фронту у тил німецької армії. Після Гурбів усі собі зрозуміли, що Червону армію у фронтовій війні нам не перевершити. В результаті командування ухвалило рішення взяти тактику боротьби невеликими боївками, які можуть непомітно проникати крізь лінію фронту. Тому наша сотня рушає у вимарш сама, і, наголошую, рушає не вся, а тільки добровольці. Тож у вас є ще час подумати.