Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР.
- Автор: Дяченко Петро Гаврилович
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Стікс
- ISBN: 978-966-2401-00-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР.». Краткое содержание книги:
У спогадах Петра Дяченка переважають описи боїв проти більшовиків, махновців та денікінців.
Події відбуваються на території сучасних Вінницької, Дніпропетровської, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Тернопільської, Харківської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької та Чернігівської областей, а також у Румунії.
Рекомендовано Історичним клубом ''Холодний Яр для вивчення в середніх і вищих навчальних закладах України.
12 березня 1945 р. осягнено від німців автономію Української Держави, право творити свій уряд та армію. Голова новоствореного Українського Національного Комітету та рівночасно головнокомандуючий Українською Національною Армією ген. — поручник П. Шандрук з початком березня вже переназвав бригаду "Вільна Україна" на 2-гу Дивізію УНА під командою ген. П. Дяченка, а покійний майор став шефом штабу. На цім відповідальнім пості, як пише в своїх споминах ген. П. Шандрук, покійний вив'язався суперлятивно (найкраще. -Ред.).
Всі намагання ген. Шандрука вдержати довше 2-гу Дивізію в запіллю були даремні, бо зараз після святочної присяги 28 березня на прапор та вірність Україні, вже в початках квітня, 1-шу бригаду під командою ген. П. Дяченка було відправлено на Східній фронт під Бавцен, а 2-гу бригаду під командою майора Пітелея — на Бранденбург. Згадую про це тому, що наші історики ще й досі не спромоглися заповнити порожні сторінки цього розділу нашої історії. Про долю не тільки декількох тисяч вояків 2-ї Дивізії, але також і десятків тисяч нашого вояцтва з різних формацій, а саме: УВВ, Бригади [Павла] Терещенка, наших юнаків у протилетунській обороні, нашого вояцтва в формаціях генерала Власова та різних німецьких частинах, розділених на чоти, сотні, батальйони, а в інших випадках полки. Хтось із наших істориків повинен взятися за дослідження і вивести долю цих вояків на денне світло.
В боях під Бавценом виказав велике знання техніки та стратегії і майор Володимир Гладич, вславившись признаним геройством. Згодом, після розбиття більшовицької Костюшківської Дивізії, здобуто багато трофеїв та реманенту, а разом з тим і велике число полонених, з яких майже сотня зголосилась добровільно в ряди 2-ї Дивізії. Недовго по цій перемозі на Дивізію прийшла велика поразка.
Тиснену великим з'єднаннями маршала Конєва, 2-гу Дивізію УНА було розбито. Після того вояки малими відділами пробивалися з ворожого запілля 100 кілометрів до ріки Ельби, щоб дістатися на Захід. Між тими щасливцями був також майор Гладич.
2-га Дивізія зброї не склала. Декотрі її частини після поразки були порозкидувані, й вона не мала вже змоги бодай частиною перейти в аліянтський полон. Уцілілі вояки 2-ї Дивізії УНА старалися перейти на цивільний статус. Жити було важко, помочі не було не тільки від чужих, але і свої люди не хотіли дати притулку.
Були важкі, сірі еміграційні початки. Згодом майор В. Гладич став на пості в терені організаційного ОУН. Він створює в таборах ДП молодечі організації, допомагає творити школи та організовує допомогу воякам УПА в Україні.
З переїздом до Америки, крім важкої праці та родинних обов'язків, його діяльність у громадській праці ще більше зростає. Згодом при Станиці 1-ї Дивізії УНА в Нюарку він стає співзасновником та кількаразовим головою Дивізійної Капелі Бандуристів.
В 1971 році, з великими перешкодами, він зорганізував 7 станицю 2-ї Дивізії УНА. На цьому пості він пробув аж до 1991 року, а З'їзд іменував його першим почесним головою Об'єднання — на все його життя.
Крім згаданих обов'язків, покійний був довголітнім головою відділу ООЧСУ в Перт-Амбой, членом Головної Управи ООЧСУ в Ню Йорку, членом Крайової Ради і Екзекутиви УККА та членом Координаційної Ради УККА в Ню Джерзі. Він є відомий широким кругам з його великої жертвенности. Був він взірцевим чоловіком та добрим і люблячим батьком.
Церкви, школи та різні товариства дошкульно відчують втрату цього великого філянтропа. Він був велетнем духа і наснаги, безмірної любови до свого народу і Батьківщини. Він відійшов від нас на 75-му році свого трудолюбного життя.
Наше Об'єднання дошкульно відчує цю велику втрату, як також відчує і вся українська спільнота. Під час похорону можна було побачити болючу втрату не тільки в його родини, але також і на обличчях його друзів, сивоволосих побратимів-вояків 2-ї Дивізії та друзів з УПА, що востаннє прийшли прощати свого незабутнього друга.
Прощальні слова були від проводу ОУН, від голови Об'єднання 2-ї Дивізії УНА, від Головної Управи ООЧСУ та представника Товариства УПА. Всі представники підкреслювали значення та вагомість праці покійного та болючу втрату для всієї української громади.
Зібране вояцтво 2-ї Дивізії та УПА з найбільшою дбайливістю та пошаною перенесли свого друга до могили на вічний спочинок на Український Цвинтар у Бавнд-Бруку, Ню Джерзі.
Троє друзів із Крайової Управи зняли з домовини національний прапор і з великою почестю передали його дружині Дорі, біля якої стояли всі три його донечки та маленька внучка.