Політологія: наука про політику

Аналіз процесів, що відбуваються в суспільстві і у взаємовідносинах особи та влади, показав, що для забезпечення більшості громадян свободами та нормальними умовами існування виявилося явно недостатньо втручання держави у сферу соціально-економічних відносин. Тому що втручання держави лише у сферу соціально-економічних відносин стримує розвиток деяких галузей економіки, знецінює для нижчих верств суспільства політичні та громадянські свободи, робить їх практично важкоіснуючими. Це втручання веде до поглиблення і майнової нерівності, загострює соціально-класові суперечності та викликає конфлікти, підриває соціальну стабільність ліберальної демократії. Врахування усіх факторів, що впливають на різні сторони втручання держави у сферу соціально-економічних відносин, навело політичну думку до суттєвого зміщення акцентів з ліберальних ідей обмеження державної влади для забезпечення індивідуальної свободи до християнської концепції використання держави в інтересах досягнення загального добра, згладжування соціальних контрастів.

В сучасних умовах соціальна політика перетворилася на один з центральних напрямків діяльності держави. Людина і влада в сучасних умовах демократичних держав взаємодіють не лише у власній політичній сфері — сфері державного ладу, формування органів владних структур тощо, але й у сфері розподілу прибутків, забезпечення соціальної справедливості. Однак неоконсерватори якось прохолодно ставляться до соціальної політики, що проводиться державами в сучасних демократичних суспільствах. Неоконсерватори, особливо лібертаристи, виступають за максимальне розвантаження держави, її відмову від соціальних функцій, повернення до ринкового саморегулювання не лише в економіці, але всюди, де можливо. Одночасно соціал-демократи, християнські демократи, ліві ліберали та комуністи виступають послідовними прихильниками розширення і демократизації сфери взаємовідносин людини та держави. В індустріально розвинених демократичних державах світу існує деяка відмінність у підходах до взаємовідносин людини і влади, не ставиться під сумнів визнання ними, як міжнародним співтовариством (ООН), статусу особи будь-якої людини як джерела влади, первинного і головного суб’єкта політики.