Політологія: наука про політику
- Автор: Горлач Микола Іванович, Кремень Василь Григорович
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Центр учбової літератури
- ISBN: 978-966-364-836-1
- Жанр: Политика
Электронная книга - «Політологія: наука про політику». Краткое содержание книги:
Підручник написаний на основі класичних джерел і праць відомих сучасних зарубіжних і вітчизняних соціологів, політологів, філософів.
Врахований досвід вивчення науки про політику у вищих навчальних закладах США, Англії, Німеччини, Росії, України.
Розраховано для викладачів і студентів вищих навчальних закладів.
Інтерес. Поняття «інтерес» має багато визначень. Інтерес — це певна індивідуальна чи групова настанова на досягнення бажаного результату або на вирішення питань на свою користь. Інтереси в політиці постійно трансформуються і пересікаються, діючи на кількох рівнях консолідації: індивідуальному, груповому, корпоративному, соціально-класовому.
Цінності. Ще однією підставою прийняття політичних рішень виступають цінності. Цінність — це суттєво значущий і глибоко усвідомлений нормативний принцип з широкою сферою застосування. Ціннісні орієнтири формуються в особистості в результаті впливу тих чи інших настанов у процесі виховання як похідних від морально-етичних принципів, якими особа керується у житті. Цінності мають конкретний зміст та ідейну спрямованість, духовний багаж особи.
Політична іммобільність — це виключення людини з політичного життя, її відчуження від політичної влади, своєрідна негативна різновидність результату політичної соціалізації особи. Політична іммобільність може виражатися в різних формах: апатія до політичних подій, байдужість до політичних явищ, подій, бойкот виборів, різних політичних акцій. Політична іммобільність зумовлюється відсутністю збалансованості в механізмах політичної соціалізації на соціальному, соціально-психологічному та міжособовому рівнях, панування відповідного типу політичної культури чи неприйняття існуючого політичного режиму тощо.
Залучення особи до реалізації владних політичних відносин або протидія їх здійсненню і є політична участь. Саме тут людина виступає як суб’єкт політики. Але в житті різних людей політика займає неоднакове місце. Політолог Макс Вебер виділяв три типи політиків. Перший — політики з випадковості. Це ті, хто від випадку до випадку беруть участь у виборах, висловлюють свою думку на референдумах тощо. Другий — політики за сумісництвом — депутати від певних регіонів населення в представницьких органах влади, беруть участь в обговоренні проблем економічного, соціально-політичного та духовного життя суспільства тощо. Для них політика не стала «справою життя» ні матеріально, ні ідейно, ні морально. I третій тип — політики за професією. Це люди, які присвятили себе політиці. Політика — головне в їх житті й діяльності. Політична діяльність таких людей — основне джерело засобів існування, професія. Проявляється це у політичному лідерстві або постійній роботі в політичних установах тощо.
Майже аналогічна класифікація політичної активності людини, запропонована політологом Габріелем Алмондом, який виділяє не три, а шість типів політичної активності, враховуючи неоднаковий рівень свідомості людини у політиці. Проте, в політології виділяються основні форми політичної участі особи в суспільному житті: по-перше, масовою участю у політичному житті вважається читання періодичної преси та ознайомлення з політичними передачами радіо, телебачення; звернення до державних та партійних органів, а також до редакцій газет, журналів, на радіо, телебачення з ініціативними пропозиціями про поліпшення існуючого становища, критикою помилок і промахів органів державної влади тощо, якщо такі звернення виходять за межі особистих проблем і мають характер дій, що порушують суспільні інтереси; по-друге, участь особи, людини в діяльності, спрямованій на підтримку існуючої політичної системи і структури або проти неї, участь у діяльності політичних партій та громадських об’єднань, рухів і організацій, що виконують політичні функції (участь виконавча, організаторська, участь у проведенні й розподілі, рядова і в ролі лідера тощо); по-третє, участь у виробництві і поширенні політичної інформації; по-четверте, участь у мітингах, демонстраціях, політичних і економічних страйках та інших політичних акціях, аж до революційних дій; по-п’яте, виконання політичних функцій в політико-владних структурах, в органах державної влади. Це цілком усвідомлена участь, утвердження в політиці своїх власних інтересів і цінностей.
Практика показує, що активна участь громадян в управлінні є наслідком соціальних перетворень, особливо економічного розвитку і підвищення добробуту та культури населення. Існує пряма залежність між рівнем економічного розвитку і темпами економічного зростання, з одного боку, і суспільно-політичною активністю, — з іншого. Тут проявляються двосторонні взаємозв’язки. З одного боку, більш високий рівень політичної активності сприяє прискоренню економічного розвитку, а з іншого, — прогрес, досягнутий в економічному розвитку, в підвищенні добробуту й культури населення, може сприяти вивільненню додаткових сил та енергії для розвитку суспільно-політичної активності. Криза економіки викликає й політичну апатію, байдужість населення тощо. Але рівень політичної активності громадян не є лише наслідком суспільних перетворень. Результат змін політичної свідомості, політичної активності, ставлення до політики, а також свідомих дій мас визначає рівень політичної свідомості.