Хроніка війни. 2014—2020. Том 1. Від Майдану до Іловайська

В кузові зі мною були «Монах» і «Лис», решта — бійці інших підрозділів. Тоді я не запам’ятовував і не з’ясовував, хто з них хто. Лиш потім, через декілька місяців, читаючи статтю на «цензорі», зрозумів, що молодий світловолосий парубок з відкритою посмішкою, що їхав з нами, — це десантник Кандела, котрий загинув наступного дня.

Вечір і ніч На вертоліт ми вантажилися зранку, а на меморіалі Савур-Могила, на майданчику збоку від стели, були вже ближче до вечора. Як тільки встигли вивантажитися, вантажівки від’їхали, а нам сказали відійти з майданчика, не стояти натовпом на відкритій місцевості. Тут на майданчику також стояв на ободках посічений уламками «Урал» як відповідь на запитання, чому на самому меморіалі не можна тримати техніку. За сто метрів біля дороги стояла покинута, чи то поламана, чи підбита БМП. За п’ятдесят метрів від неї — згорілий кістяк ще однієї «бехи». Були там і залишки легкових машин. Під ногами валялися уламки різних розмірів. Від деяких мін залишилися хвостові частини, схожі на пірнач, така собі гетьманська булава... Над нами височіла стеля,побита вибухами. Вона продувалась наскрізь. Крізь діри було видно небо. Пам’ятник війні, постраждалий від війни. Сильне видовище, злегка пафосне. І земля, на якій він стояв, щедро полита кров’ю — ця висота відома тим, що на ній полягло багато солдат з різних армій. Все це наводило на серйозний лад, і ми швидко залишили майданчик, розійшлись по території. Потрібно було вибрати місця і окопатися. На Савур-Могилі на нас чекали наші товариші із 4-ї розвідроти: «Береза», «Рой» і, здається, «Рибак»... Не вистачало «Шмеля» — він був поранений за день перед цим, і його відвезли з гори на долину. Ще — Іса і бійці батальйону «Крим». Їх ми мали замінити, щоб вони могли поїхати в Петровське відпочити, поїсти нормально приготованої їжі, помитися. Старшим був полковник Гордійчук («Сумрак»). І був Темур Юлдашев («Тренер»), але не 98 пам’ятаю, чи він уже був, чи прибув з нами. Самі ми мали пробути там два-три дні, поки не прийде серйозне підкріплення із частин ЗСУ. Принаймні, так думали... Вже не пам’ятаю, де були «Марат» і луганські добровольці. Здається, на той момент вони вже були в Петровському. Разом з нами прибули десантники, сапери зі своїм обладнанням і бійці Кіровоградського ТРО. І, найголовніше, коригувальники артилерійського вогню. Їх ми повинні були берегти і захищати.