Хроніка заводного птаха
- Автор: Мураками Харуки
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-4754-0
- Переводчик: Іван Петрович Дзюб
- Жанр: Прочее фэнтези
Электронная книга - «Хроніка заводного птаха». Краткое содержание книги:
У видавництві «Фоліо» вийшли друком його романи «Погоня за вівцею» та «Танцюй, танцюй, танцюй».
Ваш спуск у колодязь справив на мене незабутнє враження. Бо й мене досі сильно приваблюють колодязі. Якщо згадати про ту небезпечну скруту, в якій я колись опинився, то могло б здатися, що я про них і чути не хочу. Але це не так. Я й тепер, коли десь побачу колодязь, то неодмінно в нього зазираю. Ба більше, коли в колодязі нема води, мені навіть хочеться в нього спуститися. Можливо, я сподіваюся щось там випадково зустріти. Звичайно, така зустріч не поверне мені життя. Я вже надто зістарівся, щоб на таке сподіватися. Я тільки хочу відшукати сенс життя, яке втратив. Як це вийшло й чому? Хочу сам докопатися до істини. І якщо це мені вдасться, то, гадаю, здаватиметься ще більш утраченим, ніж досі. Але я і на це згоден. Не знаю, скільки ще років судилося мені жити, але я готовий і далі нести на собі цей тягар.
Звістка про те, що Ваша дружина пішла з дому, мене глибоко засмутила. Але в такій справі я не можу Вам чогось порадити. Я надто довго живу сам-один, без любові й родини, а тому не маю права розводитися на таку тему. Та якщо Ви хоч трохи впевнені, що варто чекати повернення дружини, то, гадаю, Ви робите правильно. Ось що я сказав би, якби мене спитали. Я знаю, як гірко жити самому там, де Вас покинули. Та найжорстокіша річ у світі — це відчуття самотності, коли людині нема на що сподіватися.
Якщо буде змога, я хотів би знову навідатися до Вас у Токіо. Та, на жаль, у мене заболіла нога, і для її лікування потрібен певний час. Бережіть себе й бувайте здорові».
Мей Касахара надовго зникла з моїх очей і прийшла до мене наприкінці серпня звичним шляхом — через огорожу й сад. Покликала мене, й ми сіли на веранді погомоніти.
— А ви знаєте, Заводний Птаху, що завтра цей порожній дім знесуть? Дім, де мешкали Міявакі, — повідомила вона.
— Ти хочеш сказати, що його хтось купив?
— Не знаю.
Ми з Мей пройшли доріжкою із задвір’я до порожнього дому. Та і справді робітники почали його розбирати. Чоловік шість у касках знімали віконниці й вікна, виносили раковину і електроприлади. Ми трохи подивилися на їхню роботу й зрозуміли, що до неї вони звикли — працювали надзвичайно методично, майже не перемовляючись. Високо в небі тяглося кілька білих хмар, віщуючи настання осені. «Цікаво, яка осінь на Криті? — подумав я. — І там по небу пливуть такі ж хмари?»
— Вони й колодязь засиплють землею? — спитала Мей.
— Можливо, — відповів я. — А якби й залишили, то яка з нього користь? Тільки небезпека.
— Може, хтось захотів би в нього спуститися, — сказала вона цілком серйозно. Я глянув на її засмагле обличчя і яскраво згадав той спекотний день, коли в саду вона поцілувала мене в родимку.
— Ви так і не поїхали на Крит?
— Вирішив залишитися тут і почекати.
— Але ж ви казали, що Куміко вже не повернеться, хіба ні?
— Ну, це інша справа, — відповів я.
Мей, примружившись, глянула на мене. І тоді шрам біля ока став глибшим.
— Чому ви спали з Критою Кано?
— Треба було.
— Це також інша справа?
— Саме так.
Мей зітхнула.
— Ну, тоді бувайте! До нової зустрічі!
— Бувай, — сказав я.
— Послухайте, Заводний Птаху! — І трохи вагаючись, вона додала: — Мабуть, я знову піду до школи.
— Захотіла таки вернутися?
Вона злегка здвигнула плечима.
— Але до іншої школи. Бо до попередньої нізащо не піду. Правда, до нової добиратися далеко. А тому наразі я не зможу з вами зустрічатися.
Я кивнув. Потім вийняв з кишені лимонні карамельки й поклав одну в рот. Мей, озирнувшись навколо, закурила сигарету.
— Заводний Птаху, вам приємно спати з різними жінками?
— Та не в цьому справа.
— Я вже це чула.
— Угу, — промимрив я. А що казати далі — не знав.
— Гаразд, нехай буде по-вашому. А ви знаєте, я захотіла знову піти до школи завдяки зустрічі з вами. Правду кажу.
— А чому?
— Чому? — перепитала Мей і, знову примруживши очі так, що коло них зібралися зморшки, глянула на мене. — Мабуть, я захотіла вернутися у нормальний світ. А знаєте, Заводний Птаху, мені з вами було страшно цікаво. Повірте, я не брешу. Іншими словами, хоча ви цілком нормальна людина, але насправді витіваєте абсолютно ненормальні штуки. Ви поводитеся… як би це сказати… непередбачувано чи що. А тому з вами ніколи не занудьгуєш. Таким чином ви мені страшно допомогли. Не нудьгувати — це не вдаватися в зайві роздуми, чи не так? А тому я така рада, що познайомилася з вами! Хоча, чесно кажучи, іноді ви дієте мені на нерви…