Сьоме Правило Чарівника, або Стовпи Творіння
- Автор: Гудкайнд Терри
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Сьоме Правило Чарівника, або Стовпи Творіння». Краткое содержание книги:
Хто виявиться настільки чистий душею, що не повірить в принадні обіцянки Тьми? Тільки — юна сестра легендарного Річарда Сайфера Дженнсен. Єдина, кому вдалося вислизнути від клинків найманих убивць. Та, перед якою лежить повний небезпек шлях у серце Д'хари — бо тільки там зможе вона пізнати Сьоме Правило Чарівника.
— Це одне з небагатьох знань, якими я володію в цій справі. З книг я знаю, що повинні відправитися саме ви. Але ви повинні відправитися з власної волі. Я закликаю вас зробити вибір.
Фрідріх похитав головою, на цей раз з ще більшим переконанням.
— Я не можу зробити це. Ви не розумієте. Я боюся, що мені вже все одно.
Натан витягнув з складок плаща і простягнув Фрідріху предмет. Фрідріх побачив, що це маленька книга.
— Візьміть її! — У голосі чарівника зазвучали владні нотки.
Фрідріх взяв книгу, пробіг пальцями по старовинній шкіряній палітурці, подивився на назву, обрамлену золотим листям. На обкладинці було два слова, зовсім незнайомих Фрідріху.
— Ця книга була написана під час великої війни, тисячі років тому, — сказав Натан. — Я тільки недавно знайшов її в Народному Палаці, після відчайдушних пошуків серед тисяч томів. Виявивши її, я одразу поспішив сюди. У мене не було часу перевести її, я навіть не знаю, що в ній написано.
— Вона на якійсь незнайомій мені мові.
Натан кивнув:
— Це древнєд'харіанська мова. Я допомагав Річарду вчити її.
— Річарду?
— Лорду Ралу.
Тон, яким чарівник вимовив це ім'я, змусив Фрідріха похолодіти.
— Якщо ви не читали її, то звідки знаєте, що це та сама книга?
— За назвою.
Фрідріх провів пальцями по таємничих словах. Позолота добре збереглася.
— Можу я запитати, як називається книга?
— «Стовпи Творіння».
41
Обі відкрив очі, але це чомусь не допомогло — він як і раніше нічого не бачив. Його охопив страх. Він лежав горілиць, відчуваючи спиною щось схоже на грубий холодний камінь. І було повною загадкою, де він знаходиться і як тут опинився. Найпершим почуттям став страх, що він осліп. Тремтячи з голови до п'ят, Обі моргнув, намагаючись сфокусувати погляд, але так нічого і не побачив.
Прийшов новий страх, набагато гірше першого, що викликав паніку — він, Обі, напевно, знову в тому загоні.
Він боявся поворухнутися і утвердитися у своїх підозрах. Він не знав, як вони зуміли, але ці три жінки — дві жахливі чаклунки і його божевільна мати — якимось чином замкнули Обі в його темній дитячій в'язниці. Вони, напевно, замислили свої підступи, лежачи в могилах, і, поки він спав, раптово напали на нього.
Дивно навіть, що, паралізований жахом, він здатний розсудливо мислити…
Почувся шум. Обі повернув голову на звук і помітив рух. Сфокусувавши погляд, він зрозумів, що навколо просто темна кімната, а ніяка не загородка. Його охопило величезне полегшення, а слідом прийшла досада. Про що він думав?.. Він, Обі Рал… Він же невразливий. Як про це можна було забути?!
Тим не менш розсудливість змушувала його бути обережним. Це місце виглядало підозріло і небезпечно. Обі зосередився, намагаючись зрозуміти, що трапилося і чому він опинився в холодному темному місці, але нічого не зміг згадати. У пам'яті плавали лише туманні уривки.
Запаморочення, слабкість, головний біль, нудота… Його несуть, навколо руки… світло, яке ріже очі, і темрява…
Обидва почував себе розбитим, наче був весь у синцях.
Поруч хтось закашляв. Звідкись крикнули, щоб той перестав. Обі лежав тихо, але все тіло його було напружене. Він збирався з силами і обмацував поглядом темну кімнату. Вона зовсім не була повністю темною, як йому здалося спочатку. На стіні навпроти було слабке сяйво, схоже на тремтяче світло свічки, що проходить через квадратний отвір. На зображенні були дві темні вертикальні риси.
Голова Обі все ще боліла, але він відчував себе набагато краще, ніж раніше. Поволі згадуючи, що сталося, він подумав, що так і не зрозумів, що просто захворів. У дитинстві у нього один раз була лихоманка. Напевно, він знову підчепив її після візиту на болото, до Алтеї…
Обі сів, але у нього тут же закрутилася голова, і він сперся спиною об стіну з грубого каменю, таку ж, як підлога. Потер холодні затерплі ноги, потім випрямив спину. Кісточками пальців помасажував очі, намагаючись вигнати з голови туман. Уздовж стіни сиділи щурі, сіпаючи вусами. Незважаючи на рідкісний сморід, Обидва відчув голод. У кімнаті пахло потом, сечею і чимось ще більш неприємним.
— Подивіться-но, бичара прочумався, — сказав хтось.
Голос був звучним і глузливим.
Обі придивився і побачив кілька чоловіків, що розглядали його. Їх було п'ятеро. Всі вони виглядали справжніми голодранцями. Той, хто сказав останню фразу сидів на підлозі, в правому куті. Його усмішка, в якій не було ні краплі веселощів, оголила криві зуби. Зубов явно не вистачало.
Обі оглянув усіх п'ятьох.