Сьоме Правило Чарівника, або Стовпи Творіння
- Автор: Гудкайнд Терри
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Сьоме Правило Чарівника, або Стовпи Творіння». Краткое содержание книги:
Хто виявиться настільки чистий душею, що не повірить в принадні обіцянки Тьми? Тільки — юна сестра легендарного Річарда Сайфера Дженнсен. Єдина, кому вдалося вислизнути від клинків найманих убивць. Та, перед якою лежить повний небезпек шлях у серце Д'хари — бо тільки там зможе вона пізнати Сьоме Правило Чарівника.
Тепер Фрідріх не знав, що йому робити. Життя зупинилося. Без Алтеї в житті не було сенсу. Дружина доповнювала його, робила цільним. Без неї все стало непотрібним.
Фрідріх не знав, як обірвалося її життя. Алтею не чіпали, але будинок був перевернутий догори дном. Пограбування було дивним: забрали гроші, які вони з дружиною збирали все життя, їжу і старий непотрібний одяг. А цінні речі не чіпали — позолочені різьблені вироби, золотий аркуш і дорогі інструменти. Фрідріх, як не намагався, не міг зрозуміти, в чому тут справа.
Ясно було одне: Алтея отруїла себе. І на столі стояла ще одна чашка. Значить, дружина намагалася отруїти ще когось. Можливо того, хто прийшов без запрошення.
Фрідріх тільки тепер зрозумів, що Алтея очікувала когось і зберігала це в таємниці від чоловіка. Тому й запропонувала йому сходити до палацу і продати різьблені вироби. Вона дуже наполягала, і Фрідріх тоді подумав, що, оскільки вона нікого не запросила з любителів передбачень, то, напевно, хоче залишитися на деякий час одна. Або бажала, щоб він, виконавши подорож, розповів їй про новини, оскільки він давно не вибирався з болота. І те, і інше бажання незвичайними не були. Ось тільки обіймала і цілувала вона його незвично довго…
Тепер він знав правду. Довгий поцілунок був прощальним. Вона хотіла, щоб він виявився далеко і в безпеці.
Фрідріх витягнув з кишені лист, який вона залишила йому. Колись він зробив дружині позолочену чашу, яку Алтея тримала на підлозі під стільцем. Туди вона клала різні пам'ятні записки. Там виявився і прощальний лист. Він обережно розправив лист і знову прочитав його, хоча давно вже знав кожне слово напам'ять.
«Мій улюблений Фрідріх!
Я знаю, що ти нічого зараз не розумієш, але я не порушила свій обов'язок, пов'язаний з недоторканністю життя, я швидше виконала його. Я розумію, що тобі буде нелегко, але повір мені: я повинна була так вчинити.
Моя душа в іншому світі. Я прожила довге життя, набагато довше будь-якої іншої людини. І найкращі роки я провела з тобою. Я любила тебе з того самого дня, як ти увійшов в моє життя, розбудивши моє серце. Не дозволяй горю розбити твоє: ми будемо разом в наступному світі, разом назавжди.
Але в цьому світі ти, як і я, один із чотирьох захисників — чотирьох каменів в кутах мого Милосердя. Пам'ятаєш, при моєму останньому прогнозі ти питав, хто вони такі?
Я сказала тоді, що два камені — це Латея і я. Вибач, я не сказала, що ти теж один з них, але тоді я не наважилася. Я сліпа до більшості з того, що відбувається, але знаю, що повинна зробити все, що можу, інакше для інших буде назавжди втрачена сама можливість жити і любити.
Знай, ти завжди в моєму серці і будеш зі мною навіть тоді, коли я пройду через завісу, щоб бути з добрими духами.
Ти потрібен світу живих, Фрідріх. Твоя боротьба тільки починається. Я благаю — коли тебе покличуть, виконай своє призначення.
Твоя навіки Алтея.»
Фрідріх витер сльози і знову перечитав листа, подумки чуючи її голос, наче вона була поруч. Він боявся відпустити від себе цей голос… І все ж, нарешті, обережно згорнув папір і поклав у кишеню.
І здригнувся: поряд стояв високий чоловік.
— Я був знайомий з Алтеєю, — сказав він урочисто і щиро. — Дуже співчуваю вашій втраті. Я прийшов, щоб принести свої співчуття.
Фрідріх повільно підвівся, дивлячись в очі людини.
— Звідки ви знаєте?.. Звідки ви знаєте, що трапилося? — У ньому розгорався гнів. — Яке ви маєте до цього відношення?
— Зараз я сумний свідок того, що я не міг змінити. — Чоловік втішаюче поклав руку на плече Фрідріха. — Я знав Алтею з тих пір, як вона прийшла вчитися в Палац Пророків.
— Ви не відповіли на моє запитання. Звідки ви знаєте?
— Я Натан, пророк.
— Натан-пророк?.. Натан Рал? Чарівник Рал? — Людина кивнула і прибрала руку під темно-коричневий плащ. Фрідріх злегка схилив голову на знак поваги, але не зміг змусити себе поклонитися по-справжньому. Нехай навіть перед ним стояв чарівник, нехай навіть він виявився Ралом…
Чоловік був одягнений у коричневі вовняні штани і чоботи — мало підходяще вбрання для чаклуна. Зовсім не так, як, за уявленнями Фрідріха, повинен був би виглядати чаклун. І він зовсім не був схожий на людину, якій, як говорила Алтея, близько тисячі років. Сильна щелепа, чисто виголене обличчя, пряме довге біле волосся торкалося широких плечей. Він не був сутулим, навпаки, виявився гнучкий і рухливий, як солдат, хоча меча при ньому і не було. І від нього віяло силою.