ГЧ
- Автор: Долгушин Юрий Александрович
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Іван Соболь
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «ГЧ». Краткое содержание книги:
Широке коло інтересів і велика життєва школа, яку пройшов письменник (він був землекопом, вантажником, працював у авторемонтній майстерні, мандрував з нівеліром і мензулою в складі розвідувальних експедицій, був репортером, бійцем народного ополчення) відіграли неабияку роль у розвитку його творчості.
У своїх творах письменник змальовує різні сторони життя радянського народу, глибоко цікавиться, зокрема, питаннями техніки і біології.
Ю. О. Долгушин писав вірші, нариси, оповідання. Читач знає також його повісті «З протитанковою гвинтівкою», «Зброя піхоти» (написана в 1943 р. у співавторстві з М. Абрамовим), науково-фантастичну повість «Таємниця невидимки», книги, присвячені питанням мічурінської біології — «Біля джерел нової біології» і «В надрах живої природи» та інші твори.
Але найбільшу популярність серед читачів здобув його науково-фантастичний роман «Генератор чудес» — талановита розповідь про винахід радянських вчених, який дає можливість омолоджувати людський організм, перемагати тяжкі захворювання, оживляти передчасно померлих.
Написаний ще до війни, роман «Генератор чудес» порушує питання, які хвилюють нас і сьогодні. Автор показує, як по-різному використовуються наукові досягнення у нас і в капіталістичних країнах. Змальовуючи самовіддану боротьбу чесних людей однієї капіталістичної країни проти застосування наукового винаходу у воєнних цілях, письменник ніби закликає вчених і все прогресивне людство до боротьби проти війни, за мирне життя, в якому всі досягнення науки використовувалися б не на шкоду, а на благо людства.
Роман видається в новій редакції, зробленій автором після війни.
— Еврика! Еврика, рідний мій, готово! Микола ввійшов у лабораторію.
— Дивіться.
У кутку великої клітки, що стояла перед «ГЧ», безсило розкинувши свої довгі руки і схиливши голову на груди, темною застиглою опукою сидів Сімка.
— Помер! — вигукнув вражений Микола. Бурхлива зміна почуттів приголомшила його. Жалість пройняла серце: він дуже любив цього милого шимпанзе, майже людину. Як же міг Ридан так жорстоко святкувати перемогу? Ось те, чого добивався професор! Вій знайшов, нарешті, «хвилю смерті»! Мороз пішов у нього поза шкірою. Це грандіозно. Ридан має рацію. Він робив те, що зараз найважливіше за все.
Професор мовчав і усміхаючись стежив за Миколою. Він весело розсміявся, коли той глянув на нього, ладен висловити своє похмуре захоплення.
— Знаю все, що ви думаєте, любий мій. Але заждіть, я певен, що ви зробили правильний висновок з помилкової думки. Це буває. Так що дозвольте вас, передусім, заспокоїти: я зовсім не такий безнадійний вбивця, як ви гадаєте. Сімка живий!
— Живий! — зрадів Микола.
— Живий, шельма… Тільки… — Ридан багатозначно і урочисто скінчив: — Він спить.
Усі переживання Миколи промайнули в ньому знову в протилежному порядку: Сімка живий, професор не вчинив убивства, але… тоді, виходить, і «хвилі смерті» не існує. І вже майже байдуже він сказав спроквола:
— Спи-ить?
Ридан підніс руку до «ГЧ» і загасив генерацію.
Сімка зітхнув, хитнувся на бік і підвів голову, сонно кліпаючи очима. Потім став на ноги, підійшов до ґрат, високо підняв руки і схопився за прути, спокійно розглядаючи знайомих людей.
— Сімка! — Микола хотів, було підійти й погладити тварину.
— Зачекайте, Миколо Арсеновичу… Дивіться ще. — Він змінив настройку генератора і знову дав струм. — Я бачу, ви ще не зрозуміли, в чім річ.
Повіки Сімки знову почали стулятися, одна рук ковзнула вниз по пруту, потім друга… Він сів, повалився на бік і знову заснув. Усе це сталося протягом чотирьох-п’яти секунд.
Ридан вимкнув генератор.
— Тепер відчиніть дверцята і спробуйте розбудити його.
Микола ввійшов у клітку і схилився над бідолашним шимпанзе. Кликав його, гладив, торсав, перевертав… Нарешті, взяв на руки і виніс з клітки. Сімка сопів, серце спокійно, ритмічно билося в маленькій, зовсім дитячій грудній клітці. Але він не прокидався.
Раптом Микола зрозумів усе.
Він кинувся в клітку, поклав Сімку і щільно причинив дверцята. Все-таки Ридан знайшов саме те, що потрібно! «Проміння смерті» немає, але є «проміння сну». Це — те саме, ні, це далеко краще! Ось навіщо йому потрібно було гальмування!
— Костянтине Олександровичу, скільки часу триватиме цей сон?
Ридан, замість відповіді, змінив хвилю, дав струм. Сімка вмить прокинувся.
— Скільки завгодно, Миколо Арсеновичу. Як бачите, променем можна розбудити, коли хочете. Природне ж пробудження настає тим пізніше, чим більшу частоту на цій ділянці сну я даю. У даному випадку Сімка прокинувся б через кілька годин, може, через добу. Коли ще збільшити частоту, настане безпробудний, патологічний сон, щось подібне до летаргії. Але «ГЧ» завжди може вивести і з такого стану. Я вже перевірив усе це. Тепер ви, сподіваюсь, зрозуміли, чим тут пахне? Кажу, еврика!
— Це чудово! — шепотів Микола, захоплено дивлячись на Ридана. В його уяві миттю виникали картини майбутньої дивовижної війни. Ворог наступає. Його армія, озброєна найновішою винищувальною технікою, страшними машинами Гросса на вантажних машинах наближається до нашого кордону… Промінь «ГЧ» здалеку, з укриття, яке неможливо виявити, або з літака спокійно ширяє по фронту, заглиблюється в тил. Люди падають, охоплені раптовим, непереборним сном… Ворожа техніка мовчить, вона мертва. Не рвуться снаряди артилерії. Ніхто не вбитий. Смерті немає в цій війні… Руйнування немає… Наші війська виходять уперед, роззброюють сплячих ворогів, відбирають усю їхню смертоносну техніку і на ворожих машинах вивозять до себе в тил… Знову пробігає по сплячій армії промінь «ГЧ» — вже інший… Беззбройні солдати прокидаються, шикуються і під конвоєм ідуть теж у наш тил. Це вже полонені… Авіація не зможе навіть наблизитись до місця «бою», пілоти заснуть, тільки-но їхні літаки з’являться на обрії. Тут не обійтись без жертв. Але кілька таких, незрозумілих для ворога катастроф, і авіація противника буде паралізована…
— …Це перемога… грандіозного… історичного значення, — шепотів Микола.
— Авжеж, мабуть, так. — Ридан задоволено потер руки. — Лишається зробити тільки один, останній крок — перекласти все це на мову людського мозку. Але то вже дрібниці, техніка. Головне вирішено.