ГЧ
- Автор: Долгушин Юрий Александрович
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Іван Соболь
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «ГЧ». Краткое содержание книги:
Широке коло інтересів і велика життєва школа, яку пройшов письменник (він був землекопом, вантажником, працював у авторемонтній майстерні, мандрував з нівеліром і мензулою в складі розвідувальних експедицій, був репортером, бійцем народного ополчення) відіграли неабияку роль у розвитку його творчості.
У своїх творах письменник змальовує різні сторони життя радянського народу, глибоко цікавиться, зокрема, питаннями техніки і біології.
Ю. О. Долгушин писав вірші, нариси, оповідання. Читач знає також його повісті «З протитанковою гвинтівкою», «Зброя піхоти» (написана в 1943 р. у співавторстві з М. Абрамовим), науково-фантастичну повість «Таємниця невидимки», книги, присвячені питанням мічурінської біології — «Біля джерел нової біології» і «В надрах живої природи» та інші твори.
Але найбільшу популярність серед читачів здобув його науково-фантастичний роман «Генератор чудес» — талановита розповідь про винахід радянських вчених, який дає можливість омолоджувати людський організм, перемагати тяжкі захворювання, оживляти передчасно померлих.
Написаний ще до війни, роман «Генератор чудес» порушує питання, які хвилюють нас і сьогодні. Автор показує, як по-різному використовуються наукові досягнення у нас і в капіталістичних країнах. Змальовуючи самовіддану боротьбу чесних людей однієї капіталістичної країни проти застосування наукового винаходу у воєнних цілях, письменник ніби закликає вчених і все прогресивне людство до боротьби проти війни, за мирне життя, в якому всі досягнення науки використовувалися б не на шкоду, а на благо людства.
Роман видається в новій редакції, зробленій автором після війни.
Через хвилину двері ледь-ледь прочинились і захлопнулися знову. Ридан, дражнячи згодом тітку Пашу, запевняв, що вона, запекла безбожниця, в цей момент хрестилася за дверима, а потім перевіряла, чи не зникла «примара».
Проте Сімка був істотою настільки миролюбною і схильною до дружніх відносин, що тітка Паша швидко полюбила його. Тільки вона ніяк не могла звикнути до його «людських» набутих звичок, які її глибоко вражали і здавались несумісними з його мавпячою природою.
Для Ридана повернення Сімки було важливою подією. В будь-який момент міг статися вирішальний злам у ході досліджень. І тоді йому негайно потрібен був би представник тваринного світу, який займає передостанній щабель на скалі еволюції.
Розмова з Риданом не минула безслідно для Миколи. Раз у раз він у думці повертався до неї і щодалі, то менше його задовольняли аргументи професора. Усі міркування про гальмувальні процеси, звичайно, були правильні, загадка, що виникла перед Риданом, уявлялась значною, і все ж Микола сприймав усю цю логіку, як ширму, яка давала змогу професорові щось не договорювати. В усякому разі, в його аргументах Микола не бачив підстав для тієї поспішності, з якою зараз працював Ридан.
Настав, проте, день, коли професор «видав себе». Принаймні, Микола був певен, що розгадав таємні задуми Ридана.
Вони були самі в цій глухій, оббитій свинцем лабораторії, коли Ридан раптом спитав інженера:
— Скажіть, Миколо Арсеновичу, є які-небудь новини із Заходу? Німець ваш повідомляє що-небудь?
— Ні, він тепер не з’являється в ефірі. Останні повідомлення ви знаєте.
— А що коли він догадався про підміну? Адже тепер вас імітує в ефірі Анатолій Васильович?
Анатолієм Васильовичем Ридан за своїм звичаєм величав Толю Ниркіна, який тепер акуратно чергував у Миколи в призначені дні й години. Зовсім молодий, тільки що скінчив школу, маленький, вихрястий, до комізму серйозний і безнадійно мовчазний юнак завоював симпатії професора своїми надзвичайними радіотехнічними здібностями, про які часто розповідав Микола.
— Здогадатись неможливо, — відповів Микола. — Ниркін артистично наслідує мене. Ніхто з наших любителів не помічає підміни.
От і все. Спочатку Микола не надав значення цій розмові, але вже вночі, у ліжку, він пригадав несподіване запитання Ридана, і раптовий здогад вразив його. Ридана хвилюють апарати Гросса, «проміння смерті»! Так ось у чім річ! От, очевидно, чого він шукає в спектрі променів «ГЧ» — смерть! Так, це, справді, реакція проста і яскрава. Раптова смерть… І ось чому він так поспішає!
Микола пригадував, підсумовував свої спостереження. Усі вони тепер підтверджували його здогад. Ці розмови про гальмування! Ну, звичайно… Припинити діяльність серця, наприклад, ось так само помахом променя, як він примушує собаку вмить піднімати лапу! Ох, Ридан! Яка послідовність, яка могутня логіка в цій геніальній голові! Усе вірно в його діях, навіть таємниця, якою він завуалював усю роботу з самого початку. Але коли він шукає «проміння смерті» з такою впевненістю, значить він його знайде! А тоді… нічого гаяти час. Смертоносні апарати Гросса в будь-який момент можуть змінити хід подій…
На другий же день Микола повитягав усі свої креслення, що стосувалися «ГЧ», уважно переглянув їх, деякі відібрав, став щось виправляти в них, накидати нові… Хай Ридан уперто мовчить! Це право великого вченого — мовчати доти, поки результати досліджень не примусять говорити. Але йому, Миколі, тепер усе ясно, нове відкриття професора не застане його зненацька. У нього все буде готове — і для необхідних польових випробувань, і для запуску у виробництво на якому-небудь оборонному заводі цілої серії «бойових» «ГЧ»…
Потяглися дні напруженого чекання. З кожним днем усе далі рухалась по своєму колу тонка стрілка «ГЧ», і чим менше лишалося не досліджених ще поділок шкали, тим помітніше хвилювався професор, підходячи ранком до генератора, тим заклоотанішим виходив увечері до чаю.
Мовчав, замикаючись у собі, Ридан, мовчав Микола, щоб не виказати професорові своїх здогадів і підготовки нового сюрпризу.
Два уривчастих тріскотливих сигнали примусили Миколу здригнутися, хоч нічого особливого не було в тому, що Ридан викликав інженера в свою лабораторію. Часто професор показував йому нові цікаві реакції тварин або просив перевірити роботу «ГЧ».
Але цього разу звук зумера схвилював Миколу. Він швидко вийшов. Коридор видався йому трохи довшим, ніж звичайно.
Ридан зустрів його на порозі, блискаючи очима, перебираючи скуйовджене волосся.