Чорнильна смерть

— Шпільмани називають його лісом, у якому спить ніч, — пояснив їй Здоровань, коли вони пройшли крізь улоговину, де навіть удень стояла така пітьма, що вони насилу бачили свої руки. — Але моховині назвали його Бородатим лісом через усі ті цілющі лишайники, що ростуть на деревах.

Так, ця назва подобалася їй більше. Завдяки морозові багато дерев і справді видавалися старенькими велетнями.

Здоровань умів добре читати сліди, але навіть Реза могла б іти по сліду, який лишили Хапало та його люди. Де-не-де збереглися замерзлі відбитки ніг, неначе там зупинився час, а подекуди їх порозмивав дощ, немов стерши разом зі слідами і людей, які лишили їх. Розбійники анітрохи не дбали про те, щоб їх ніхто не викрив. Навіщо? Адже вони переслідували.

Дощі йшли часто. Вночі інколи ще й град, але, на щастя, траплялося досить вічнозелених дерев, під гіллям яких було більш-менш сухо. Коли заходило сонце, наставав лютий холод, і Реза була дуже вдячна Здорованеві за підшитий хутром плащ, якого він віддав їй. Саме завдяки Здорованеві вона попри холод могла спати вночі, — завдяки плащеві та укривалу з моху, який він зрізав для них обох з дерев.

Іди далі, Резо, щоразу далі. Сорока літає швидко, а Хапало швидко кидає ніж. У деревах над нею хрипко крикнув птах, і вона занепокоєно глянула вгору, але побачила не сороку, а тільки ворону.

— Кар! — карканням відповів Здоровань чорному птахові (навіть сови розмовляли з ним) і раптом зупинився. — Що це в біса таке? — пробурмотів він і почухав собі голомозу голову.

Реза стривожено зупинилася поряд із ним:

— Що сталося? Ти збився зі сліду?

— Я? Ніколи за тисячу років і в жодному лісі світу! І аж ніяк не в цьому. — Здоровань присів і дослідив відбитки на твердому, замерзлому листі. — Мій двоюрідний брат тут учив мене полювати. Саме він навчив мене розмовляти з птахами й робити укривала з деревних борід. Він показував мені й Озерний замок. Ні, це Хапало зійшов зі шляху, а не я. Він дуже багато відхилився на захід!

— Твій двоюрідний брат? — із цікавістю подивилась на нього Реза. — Він теж серед розбійників?

Здоровань похитав головою.

— Він пішов до паліїв, — промовив він, не дивлячись на Резу. — Він зник, як зник Каприкорн, і вже ніколи не повернувся. Він був дебелий, бридкий хлопець, але я завжди був дужчий, навіть коли ми обидва були ще малі. Я часто запитую себе, де він. Він був проклятим палієм, але ж це мій двоюрідний брат, якщо ти розумієш, що я маю на увазі.