Повернутися дощем

— Я не перестав бути патріотом, — сказав Сашко, — я лише змінюю місце проживання. Тебе куди підкинути?

— До кав’ярні «Затишок».

Жінки щиро зраділи Насті, бо після обміну полоненими на мосту ще її не бачили. Настя зігрілася чашкою кави і розповіла про розмову із Гримайлом. Валентина сказала, що Сашко вже не перший патріот, який не витримує духу сєпаратизму в місті, задихається від його смороду і покидає Сєвєродонецьк.

— У мене самої думки виїхати звідси з’являються чи не щодня, — зізналася Валентина, — а потім охолонеш, все обдумаєш і розумієш, що так, тут нелегко, іноді навіть бридко, але як покинути своїх синочків-солдатиків? Зрадити їх і тікати світ за очі, шукаючи теплішого місця? Не можу так. Втішаю себе думкою, що як тільки відсвяткуємо перемогу, так одразу поїду на свою батьківщину, на Чернігівщину.

— А поки, дівчата, нас чекають справи, — сказала Ольга. — Ми накидали план роботи на найближчі два місяці, оприлюднимо на зборах.

— Треба подумати, може, і я щось вагоме запропоную, — сказала Настя.

Найбільше Настя побоювалася, що на зборах заведуть розмову про загибель Іванки, але члени організації тільки привіталися з нею і поздоровили з поверненням.

Першою взяла слово мати хлопчиків Кульбабок, яка написала заяву про вихід.

— Вибачте, що взяла слово першою, — сказала жінка, — але ми їдемо жити на мою батьківщину, в Західну Україну. Я дякую всім моїм однодумцям і тим, хто був поруч у важку годину. Знаю, що у вас виникло питання чому. Скажу відверто, що я не можу далі жити в місті, де на моїх дверях пишуть непристойності й услід кидають «бандерівка». Для мене таке почути за честь, але я не хочу, щоб знову вночі підпалили двері нашої квартири і діти згоріли живцем. Мій чоловік зараз у зоні АТО, схоже, що надовго. Я не маю роботи, тому жити біля родичів буде легше. Впевнена, що користь своїй країні я зможу принести і на новому місці проживання. Усіх вам благ і слава Україні!

Жінка швидко пішла, а Настя подумала, що ще на одного справжнього, не перефарбованого патріота, стало менше в місті. Керівник організації мала намір оголосити порядок денний зборів, але слово попросила Ліда. Уперше цю жінку Настя побачила на флешмобі, який розігнали тітушки навесні 2014 року. Потім Ліда стала членом їх організації, але з Настею якось не зблизилася, чи то часу було мало, чи просто так вийшло.

— Якщо вже збори пішли не за планом, то я хотіла б порушити питання про членство в нашій організації ще однієї людини, — сказала Ліда і подивилася на Настю.

Погане передчуття кольнуло в груди, але Настя ще не зрозуміла, куди хилить жінка. Ліда дійсно заговорила про неї, згадала, як вона вперше побачила Настю, сказала, що вважала її справжньою патріоткою.

— Але з плином часу все змінилося, — продовжувала пафосно Ліда. — Чи знали ви, що донька Насті була серед ополченців?