Чужинець на чужій землі

— Сумніваюся, що вони затримаються. Можливо, містер Сміт захотів поговорити наодинці. Люди часто так роблять... А Верховний Єпископ у цьому дуже щедрий. Послухайте, я подзвоню на стоянку і попрошу, щоб ваше авто чекало на вас прямо в кінці коридору, де ми сіли в ліфт. Це особистий вхід Верховного Єпископа. Збережете добрих десять хвилин.

— Це напрочуд люб'язно з вашого боку.

— Тож, якщо містер Сміт має щось на душі, у чому хоче сповідатися, ми не будемо його підганяти. Я вийду, щоб зателефонувати.

Бун вийшов. Потім до нього підійшла Джилл і стурбовано сказала:

— Джубале, мені це не подобається. Думаю, що нам навмисно задурили голову, щоб Дігбі міг залишитися наодинці з Майком і попрацювати над ним.

— Впевнений, що так і було.

— І? Вони не мають на це жодного права. Я збираюся зайти до них і сказати Майкові, що нам час іти.

— Опануй себе, — відповів Джубал, — ти нагадуєш мені квочку. Це зовсім не одне й те ж, що мати на хвості С. С. і Майк тепер значно обережніший. Тут не буде жодних бойовиків, — він посміхнувся. — Мені здається, що, коли Дігбі намагатиметься навернути Майка, все закінчиться тим, що Майк сам наверне його. Майкових думок дуже важко позбутися.

— Мені все одно це не подобається.

— Розслабся. Допоможи собі безкоштовною їжею.

— Я не голодна.

— Що ж, а я голодний... І, якщо я почну відмовлятися від безкоштовної їжі, мене викинуть з Гільдії Авторів.

Він поклав тоненький шматочок віргінської шинки на хліб з маслом, додав ще кілька — жодного синте, — прожував цей нестійкий зіккурат і облизав майонез з пальців.

Через десять хвилин Бун так і не повернувся. Тоді Джилл різко сказала:

— Джубале, я більше не збираюся бути ввічливою. Я зараз витягну Майка звідти.

— Вперед.

Вона підійшла до дверей.

— Джубале, вони замкнені.

— Так і має бути.

— Ну і? Що мені робити? Виламати їх?

— Ну давай, спробуй. — Джубал підійшов до внутрішніх дверей і уважно їх оглянув. — Гм... З тараном і двома десятками міцних чоловіків я спробував би. Проте не розраховував би на це. Джилл, ці двері були б доречними у банківському сховищі — і їх добирали спеціально для цієї кімнати. У мене є одні дуже схожі, вогнетривкі, — у моєму кабінеті.

— Що робитимемо?

— Битимемося в них, якщо хочеш, — але тоді ти просто поранишся. Я збираюся глянути, що затримало нашого приятеля Буна.

Проте варто було Джубалу визирнути в коридор, як він побачив сенатора, який поспішав до них.

— Вибачте, — сказав Бун. — Потрібно було примусити херувимів відшукати вашого водія. Він був у Кімнаті Радості — обідав. Проте ваше таксі чекає на вас саме там, де я й сказав.

— Сенаторе, — сказав Джубал, — ми маємо йти зараз. Чи не будете ви такі ласкаві, передати це Єпископу Дігбі?

Здавалося, Бун стривожився.

— Я можу зателефонувати йому, якщо ви наполягаєте. Проте вагаюся, чи варто це робити, — я не можу просто перервати особисту аудієнцію.

— Тоді подзвоніть йому. Ми дуже наполягаємо.