Улісс
- Автор: Джойс Джеймс
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Вид-во Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-61-1
- Переводчик: Александр Иванович Терех
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Улісс». Краткое содержание книги:
Головний герой Леопольд Блум, подорожуючи вулицями Дубліна, водночас мандрує чисельними світами античних міфів та ідей, історичних фактів та іронічних містифікацій. Він прокладає заплутаний маршрут дублінськими вуличками й тавернами початку минулого сторіччя і заразом проникає за лаштунки часопростору, демонструючи, що в одному місці й упродовж одного дня за певних обставин можна торкнутися всього культурного надбання людства, а значить — певною мірою торкнутися вічності.
Завдяки складній поліморфній стилістиці твору, чисельним алюзіям, парафразам і цитуванням «Улісс» і понині вважається одним із найскладніших і найзаплутаніших творів в історії літератури. Йому присвячено не одну сотню наукових праць, досліджень, монографій і книжок, а коментарі до нього часом значно перевершують обсяг самого роману.
— Щиросерда людина була, — плачеться він, шморгаючи носом. — Людина великої щирої душі.
У твоїх очах проблискує сльоза{602}. І знай верзе свої нісенітниці. Краще хай би йшов додому до своєї Муні, карликуватої сучки сновиди, з якою його оженили, дочки судового пристава. Її мати тримала нічліжний дім на Гардвік-стрит, і доця тинялася з поверха на поверх, а Бентам Лайонс розповідав мені: о другій ночі з’являється вона на сходах гола-голісінька на показ для кожного бажаючого, як то кажуть на кінських перегонах, на рівних для всіх підставах.
— Найпорядніший, найшляхетніший, — голосить Боб. — І ось він пішов від нас, наш бідолашний Віллі, бідолашний Педді Дігнем.
У полоні смутку, в глибокій зажурі він обтужував нашу втрату світлосяйного променя небесного світла.
Наш давній знайомий, псище Гарріовен, знову загарчав на Блума, бо той весь час тупцяв біля дверей.
— Та заходьте, не бійтеся, він вас не з’їсть, — каже Громадянин.
Ну, Блум переступає поріг, пильнуючи пса, і питає у Террі, чи не було тут, часом, Мартіна Каннінгема.
— О, Господи, святий Боже наш і його слуга МакКеун! — вигукує Джо, читаючи ті листи. — Хочете, послухайте ось такий?
І починає читати.
Ліверпуль, Гантер-стрит, 7.
Дублін.
Головному шерифу Дубліна.
Вельмишановний сер з вашого дозволу я хочу запропонувати вам свої послуги щодо згаданої вище неприємної справи коли я повісив Джо Ганна у в ’язниці Бутль 12 лютого 1900 року і повісив…
— Ану покажи, Джо, — кажу я.
— …рядового Артура Чейса за підле вбивство Джессі Тільзіт у Пентонвільській в'язниці і я був помічником коли…
— Господи! — кажу я.
— …Біллінгтон скарав лиходія вбивцю Тоуда Сміта…
Тут Громадянин спробував був вихопити лист у нього з рук.
— Потерпи-но хвилинку, — мовив Джо.
— …і також знаю спосіб накинути зашморг на шию так що він уже не скине його і сподіваюся на вашу прихильність і залишаюся ваш, вельмишановний сер, а ціна моя п ’ять гіней.
Г. Ромбольд,
Майстер Цирульник.
— І щоб він, цей Майстер Вішальник, не минув рук іншого Майстра Вішальника, — каже Громадянин.
— І щоб його чорти в пеклі взяли, цю СМЕРДЮЧУ ТВАРЮКУ, — каже Джо. — Знаєш що, Елфе, — каже він, — забери цю бридоту, щоб я її більше не бачив. Привіт, Блуме, — каже він. — Чого бажаєте випити?
І ну вони сперечатися про це діло. Блум тягне своєї: йому, бач, не хочеться, та йому, знай, не можеться, та хай Джо не ображається і тому подібне, і потім зрештою каже: гаразд, тоді я, мабуть, волію сиґару. Їй-богу, розумний чолов’яга, нічого не скажеш.
— Террі, принеси нам одну з найкращих твоїх смердючок, — гукає Джо.
А Елф тим часом розповідає, як один хлоп прислав з такого приводу листівку зі співчуттям і з чорною облямівкою навкруг.
— Усі вони цирульники з чорного краю{603}, — каже він, — які за п’ять фунтів та дорожні видатки ладні повісити рідного батька.
І розповідає, як двоє стоять унизу чекають і, коли повішений зависне, тягнуть за ноги, щоб задихнувся належно, а потім ріжуть мотузку на шматочки і продають по кілька шилінгів за шматик.
Вони мешкають у темному краї, мстиві лицарі бритви. І свій мотуз, свою смертельну зброю, тримають напоготові, щоб вишпурити в Ереб{604} тих, які пролили кров людську, бо сказав Господь: їх мені терпіти не сила.
І ну вони гуторити про смертну кару й звичайно ж Блум і собі розбалакує про те як і чому та іншу чорзнащологію цього діла а пес увесь час обнюхує його і мені казали що від цих явреїв іде якийсь особливий дух і його собаки чують і він ще про засіб стримання та інше щось тому подібне.
— Щоб ви знали, є одна річ, на яку не діє засіб стримання, — каже Елф.
— І що ж це за річ? — питає Джо.
— Член того бідолахи, якого вішають на шибениці, — каже Елф.
— Та хіба? — дивується Джо.
— Щира правда, — запевняє Елф. — Я чув це від головного доглядача, який був у Кілмейнгемській в’язниці{605}, коли там вішали Джо Брейді, непереможного. Він розповів мені, коли його знімали з шибениці, то член стирчав їм просто в обличчя як сук.