Гаррі Поттер і келих вогню
- Автор: Роулинг Джоан Кэтлинг
- Серия: Гарри Поттер #4
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 966-7047-40-7
- Переводчик: Виктор Морозов
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Гаррі Поттер і келих вогню». Краткое содержание книги:
Гаррі позирав навкруги, чекаючи. Де ж ті Флер та Крум? Часу ставало дедалі менше, а якщо вірити пісні, то за годину заручникам кінець.
Підводні мешканці почали несамовито верещати. Ті, що тримали Гаррі, відпустили його, дивлячись на щось позаду нього. Гаррі обернувся й побачив справжнє страхіття, що, розтинаючи воду, пливло до них: людське тіло у плавках і з головою акули... Це був Крум. Він, вочевидь, себе трансфігурував, але не дуже вдало.
Акулолюдина підпливла просто до Герміони й почала гризти й смикати її мотузку: на лихо, нові Крумові зуби були розташовані страшенно незручно для кусання чогось меншого, ніж дельфін, і Гаррі злякався, що Крум з необережності може розпороти Герміону навпіл. Стрімко кинувшись уперед, він ударив Крума по плечі й простяг йому свій зазубрений камінь. Крум його схопив і почав визволяти Герміону. Йому вдалося це зробити за лічені секунди. Обхопивши її за талію, він, навіть не обернувшись, різко ринув угору.
Що ж тепер? Гаррі у відчаї задумався. Якби він знав, що Флер уже близько... Але й досі не було ніяких ознак її наближення. Не залишалося нічого іншого...
Він схопив камінь, що його Крум кинув на дно, але водяники оточили Рона й дівчинку, хитаючи головами.
Гаррі вийняв чарівну паличку:
— Геть з дороги!
Тільки бульбашки вилетіли з рота, але цього разу в Гаррі склалося чітке враження, що водяники його зрозуміли, бо раптом перестали шкіритися. Їхні жовті очі заклякли на чарівній паличці і вигляд у них став переляканий. Їх було дуже багато, а Гаррі — сам, проте з їхніх облич він зрозумів, що водяники розумілися на магії не краще, ніж велетенський кальмар.
— Рахую до трьох! — закричав Гаррі; цілий струмінь бульбашок вирвався з нього. Щоб упевнитися, що водяники його зрозуміли, він підняв угору три пальці. — Раз... — він загнув один палець. — Два... — загнув другий...
Водяники кинулися врозтіч. Гаррі метнувся вперед і став перетирати мотузки, якими дівчинка була прив'язана до статуї. Врешті-решт і вона була звільнена. Гаррі обхопив її за талію, схопив Рона за комір мантії і відштовхнувся від дна.
Пливлося вкрай повільно. Гаррі не міг більше загрібати своїми перетинчастими руками. Він шалено молотив ластами, однак Рон і сестра Флер тягли його на дно, наче два мішки з картоплею. Гаррі звів погляд до неба, хоч і знав, що вони ще дуже глибоко, бо вода вгорі була така темна...
Водяники пливли разом з ним. Він бачив, як вони легко кружляють довкола, спостерігаючи за ним... Невже, тільки-но закінчиться час, вони затягнуть його на дно? Можливо, вони їдять людей? Його ноги починали терпнути від напруженості, плечі страшенно боліли — адже він тяг на собі Рона й дівчинку...
Дихати було надзвичайно важко. Він знову відчув біль за вухами... Раптом почав усвідомлювати, як мокро в роті... Але темрява почала розсіюватися... Він уже бачив над собою денне світло...
З усієї сили Гаррі відштовхнувся ластами й зрозумів, що вони знову перетворилися на звичайні ноги... Вода ринула через рот просто в легені... В голові запаморочилося, але він знав, що світло й повітря вже за якихось три метри... Він мусив випливти... мусив...
Гаррі так сильно й швидко бовтав ногами, що відчував, як м'язи аж кричать, протестуючи. Здавалося, навіть у мозок набралося води. Він не міг дихати, він прагнув кисню, він мусив випливати, не смів зупинятися...
І тоді нарешті голова Гаррі пробилася крізь поверхню води. Чудове, холодне, чисте повітря обжалило його мокре лице. Він буквально ковтнув це повітря — так, наче досі ніколи як слід не дихав — і, важко хекаючи, витяг нагору Рона й дівчинку. Дикі зеленоволосі голови, які його супроводжували, випірнули слідом за ним — вони йому всміхалися.
Натовп на трибунах здійняв несамовитий галас. Здавалося, всі, до одного, з криком і вереском посхоплювалися на ноги. Гаррі здалося, ніби вони вирішили, що Рон і дівчинка мертві. Але це було не так. Обоє розплющили очі. Дівчинка злякано й розгублено кліпала, а Рон вихлюпнув із себе цілий потік води, примружився від яскравого світла, обернувся до Гаррі й сказав:
— Трохи мокро, правда?
Тоді помітив сестру Флер і спитав у Гаррі:
— Навіщо ти тягнув ще й її?
— Флер не з'явилася. Я не міг її покинути, — хапаючи ротом повітря, пояснив Гаррі.
— Гаррі, ти бовдур, — сказав Рон, — невже ти всерйоз сприйняв ту пісеньку? Дамблдор не дав би нам потопитися!
— Але ж у пісні...
— Лише для того, щоб ти вклався в час! — вигукнув Рон. — Сподіваюся, ти внизу не гаяв часу й не корчив з себе героя!
Гаррі відчув себе дурнем. Роздратованим дурнем. Легко Ронові казати: він спав, він не відчув, як моторошно там у воді, в оточенні озброєних списами водяників, які, здавалося, були готові вбивати.