Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
На уходах - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

На уходах

Электронная книга - «На уходах». Краткое содержание книги:

Нова серія «Піраміда пригод» знайомить із найвидатнішими зразками світової та української пригодницької літератури. Попереду у Вас зустрічі з чудовими повістями Александра Дюма, Артура Конан Дойла, Фенімора Купера, Майн Ріда, Роберта Говарда, Герберта Велса, Вальтера Скотта, Райдера Гаґґарда, Луї Буссенара, Гюстава Емара, Жуля Верна, Луї Жаколіо, Рафаеля Сабатіні, а також Андрія Чайковського, Андріана Кащенка, Юліана Опільського, Спиридона Черкасенка, Осина Маковея.
Андрій Чайковський (1857–1935) видатний український письменник, автор багатьох історичних романів та повістей, серед яких значне місце займають пригодницькі повісті про козаків адресовані юному читачеві. Козацькі пригоди, бої з татарами заворожують сучасного читача чудовим знанням давнього побуту та історичних реалій.
До цього видання увійшли захоплюючі повісті «На уходах», «Віддячився» та «З татарської неволі», у яких молоді хлопці стають справжніми козаками, пройшовши неабиякі випробування та побувавши у козацьких походах.
1 ... 151 152 153 154 155 156 157 158 159 ... 171
Перейти на страницу:

Але Івась вернув зі сходів:

— Та ключа ви мені не дали.

— Чому ти не нагадав? Ось маєш.

Івась пішов знов по сходах. Станув під дверми і наслухував. В’язень ходив по кімнаті і бряжчав ланцюгами. Івась отворив замок, відчинив дворі і станув серед хати:

— Чого тобі треба? — гримнув Касян.

— Тихше, дядьку, вечерю тобі приніс, хіба мене не пізнав?

Касян приглянувся йому:

— Івасю!

— Пробі, тихше, дядьку, а то усе пропаде.

— Що ти тут робиш?

— Я тут служу, насилу взяли, та коли Господь поможе, то втечемо разом. Та ніхто не сміє знати, що ми собі знайомі. Нас може хтось підглянути. Слухай, дядьку, рідний мій. Я вже знаю, де лежить ключ від колодки до твоїх кайданів. Коли наспіє пора, я його візьму. Не журись, усе буде гаразд, лише на волю Божу здайся. Тепер вечеряй, ось глечик, мені ніколи.

Івась вийшов, замкнув замок і став навпомацки, держачись стін, сходити в долину.

— Ти чого задув світло?

— Вітер повіяв. Страх, пане, як я налякався, який він страшний, я вже знаю, що він вовкулака.

— Ну, добре вже, йди спати, а Боже тебе борони виговоритися перед паном, що ти ходив на вежу, а не я. Я б тебе убив. Ось твій п’ятак.

Сієї ночі Івась не міг заснути. Він перевертався з боку на бік та придумував способи, як би то визволити дядька Касяна від неминучої смерті.

Другої днини спитав його пан каштелян:

— І ти не цікавий подивитися на харциза?

— Я, вельможний пане, боюся його. То певно вовкулака буде. Пани не знають, що то вовкулака, але ми, простий народ, знаємо добре і не один заплатив за се своїм життям.

Я би на нього не поглянув за ніщо в світі.

— А чому ти кажеш, що він вовкулака?

— Страшна сила у нього. Він розкидав нашими гайдуками, мов сніпками. З того я бачу, що й куля його не візьметься.

Панові ця дитяча балаканина дуже подобалася. Івась говорив так щиро, що ніяк не можна було запідозрити хитрощі. Він знав теж, що народ український вірить у вовкулаків, відьом, русалок та характерників.

— А хіба сей вовкулака міг би тобі що-небудь злого зробити?

— То вельможний пан не знає? — каже Івась, а сам аж труситься цілим тілом. — Та ж він як схоче, то чоловіка перекине в яку-небудь звірюку, а опісля з’їсть. Так йому не вільно людей їсти, але тварюку вже можна. А коли б він під той час перекинувся сам у вовка, то вже може і людину з’їсти.

— Бачиш, хлопче, які то дурні забобони. А то все походить із вашої хлопської віри. У нашій вірі не знають нічого ні про вовкулак, ні про відьом.

— Я се вже знаю, мені про це вже отець капелан розказував.

— Ось бачиш, чому не даси себе перехрестити?

— Бо мені усе здається, що за вовкулаків, то є правда. Я сеї ночі заснути не міг. Усе мені цей поганець привиджувався.

Я аж боюся спогадати, що воно ще з того буде.

— Підожди, хай тільки ясний князь приїде, то розбишаку, чи, як ти кажеш, вовкулаку на наль застромлять, коли чого гіршого ясний князь не придумає. А як його на паль надінуть, то йому й сам люципер не поможе.

Пан був переконаний, що Івась говорить правду, а Івась мучився над способом визволення.

Завелось тепер так, що Івась носив Касянові їду кожного вечора і щоразу діставав п’ятака. З Касяном розмовляв тихо і гасив світло, щоб їх хто не підглянув.

Івась, швендяючи по дворі, помітив в одній комірчині довгого мотуза. Комірчини сеї ніхто не замикав. Уночі викрався Івась у двір і забрав мотуза. На його місце поскладав усіляке ломаччя, яке було у комірці. Мотуза заховав під сходами і прикрив старим полотном. Часто заглядав Івась у хатину ключника, чи ключ від колодки був на місці. Згодом про козака ніхто не згадував. Він сидів спокійно, приймав їжу і лежав цілими днями в своїм берлозі. Прийшла з Лубнів вістка, що князь приїде пізніше, з чого Івась дуже був радий: матиме можливість краще обдумати план утечі. Зразу думав Івась розкувати Касяна з кайданів, дати йому зброю, зв’язати ключника мотузом і непомітно вийти за ворота замку. Та се було небезпечно, бо тоді як би Касян міг вийти? Брама замкнена і нікого із замку не можна було випускати. Другий спосіб — спуститися по мотузі з вершка вежі в рів.

Другого вечора Івась заніс шнура Касянові, щоб через день випробував його силу. Та виявилося, що мотуз місцями спорохнявів і урвався. Івась зажурився тим дуже, та не тратив надії. Вночі закрався до конюшні і повідпинав кілька поводів від уздениць. Та тут йому не пощастило. Його якраз, як виходив з конюшні, приловив конюший. Івась миттю сховав мотузи під жупан.

— Ти тут за там? — гримнув конюший.

1 ... 151 152 153 154 155 156 157 158 159 ... 171
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)