На уходах

Наприкінці вийшов священик з дяком. За ним несли кропильницю з свяченою водою і кропило. Священик пішов поміж овочі, та тільки розпочав молебень, як із-за церкви вийшов жид-орендар і вирвав священикові із рук требник:

— Як ти, попе, смієш святити, коли мені не було заплачено?

— Хіба ж я тобі, Срулю, сьогодні не заплатив? — спитав титар церковний. — Ти ж сам відчинив церкву.

— Ти заплатив лише за обідню, а се що ви тепер хотіли робити, то незаплачене.

— Та що ти, пане Срулю, вигадуєш? Се ж нічого окремого, заплатили раз і годі..

— Говори своє, а мені треба з причинком заплатити, пан мені оренди не подарує, то і я не можу свого дарувати.

— Та ж точнісінько було щороку, — говорив священик, — і ніхто заплати не брав.

— А сього року буде так, як хочу.

Народ страх заворушився. Піднеслися вгору затиснені кулаки, та ось тут за церковною огорожею показався гурток озброєних гайдуків.

Священик бачив, що може прийти до крові і знав, що нічого люди кулаками не вдіють, бо у замку є ще і драгуни, і панські козаки, усі добре озброєні. Священик став людей заспокоювати:

— Стійте, люди добрі, православні християни, не каляйте святого місця, — і, звернувшись до Сруля, спитав: — Кілько ж тобі заплатити?

— Кожне п’яте яблуко чи грушу. Я перше своє виберу, а відтак ти собі святи скільки хочеш, а ні, то дайте мені по грошу від кожної хати, але перше, заки буде свячене.

— Бодай би ти подавився нашою працею, — закричав народ.

— Ти не верещи, — розлютився жид та увесь побагрянів. — Я вас провчу, хамиї Подивись! Гайдуки стоять, закличу, то й побачиш.

Люди сим так зайнялись, що й не побачили як під церкву зближався запорожець в повній зброї. Він, побачивши людей під церквою, зліз з коня, поставив його за оплітком, перейшов перелаз і станув позаду людей, прислухаючись до розмови людей з жидом. Тепер, як жид гримав на людей і погрозив гайдуками, він закипів увесь і вже не видержав. Розіпхав ліктями людей і станув перед жидом:

— Слухай, жиде, я тобі заплачу за усіх.

Жид видивився на запорожця:

— Ну, давай!

— Ось тобі плата, собачий сину, — і в ту мить торохнув його кулаком межи очі з усієї сили.

Жидові жбурнула кров ротом і носом, він скрикнув раз, розвів руки і впав на землю. Козак копнув його ще ногою під ребра і жид неживий став. На жидівський крик перескочили гайдуки через огорожу. Народ став тікати, жінки голосили, діти пищали.

Запорожець остався сам на місці й добув шаблю.

— А ну, попробуємося, чортові сини, багато вас тут? Покажу я вам, як нашу церкву зневажати.

Козак кинувся на гайдуків. Рубав направо й наліво.

Шапку засунув аж на вуха. У лівій руці держав над головою піхву від шаблі і нею захищався від ударів, які сипалися на його голову. Зараз відрубав голову, мов маківку, першому гайдукові, другому розтяв лице.