Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності

Розкол між новим керівництвом у Москві та керівництвом України вийшов на поверхню невдовзі після того, як Україну вразила найгірша радіаційна катастрофа в історії світу — вибух на Чорнобильській атомній електростанції, розташованій за 100 км від Києва. Ідея принесення атомної енергетики в Україну належала українським науковцям та економістам; Петро Шелест, який хотів створити нові джерела енергії для економіки республіки, що стрімко розвивалася, лобіював її у 1960-ті роки, під час свого перебування на посаді партійного керівника республіки. На момент запуску Чорнобильської АЕС 1977 року українська інтелігенція, у тому числі один із провідних шістдесятників Іван Драч, вітала прихід атомного віку до своєї країни. Для Драча та інших українських письменників Чорнобиль символізував крок вперед на шляху до модернізації України. Однак він та інші прихильники нуклеаризації[37] не могли не помічати, що станція була в прямому московському підпорядкуванні, а більшість кваліфікованих кадрів та управлінців походила з-за меж України. Республіка не мала котролю над тим, що відбувалося на електростанції, що, як і всі радянські ядерні об’єкти, та й більшість промислових підприємств України, перебувала під юрисдикцією союзних міністерств. Не випадково сама станція і аварія, що сталася на ній, відомі світові під російською назвою найближчого міста «Чернобыль», а не «Чорнобиль».

Коли вночі проти 26 квітня 1986 року четвертий реактор Чорнобильської АЕС вибухнув у результаті випробування вибігу турбіни, що пішло не так, українські лідери раптом усвідомили, як мало вони розпоряджаються власними долями й долею своєї республіки. Деяких українських посадовців запросили приєднатися до всесоюзної урядової комісії, створеної для ліквідації наслідків аварії, але вони там були на других ролях. Українські посадовці організували переселення людей, які жили в 30-кілометровій зоні навколо станції, але їм не дозволили проінформувати населення республіки про масштаби аварії та загрози, яку вона несе для здоров’я їхніх співгромадян. Обмеженість контролю республіканської влади над долею України стала кричуще очевидною 1 травня 1986 року, коли вітри змінили напрямок і замість віяти на північ та захід, понесли радіоактивні хмари на південь, до столиці України. Ураховуючи мінливу радіаційну ситуацію у місті з двохмільйонним населенням, українська партійна влада намагалася переконати Москву в необхідності скасувати демонстрацію, заплановану до Дня міжнародної солідарності трудящих. Але зазнала невдачі.