Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2
- Автор: Лавкрафт Говард Филлипс
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- Переводчик: Остап Українець
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2». Краткое содержание книги:
Еммі сказав, що все почалося з метеорита. До його появи ще з часів судилища над відьмами взагалі не було жодних неймовірних легенд, та навіть і тоді ці західні ліси викликали куди менший жах, аніж маленький острівець посеред Міскатоніка, де біля вигадливого кам’яного вівтаря, старішого навіть за індіанців, засідав Диявол. Ці ліси не вважалися населеними примарами, а їхній фантастичний присмерк ніколи не був жахливим — аж до дивних днів. Тоді насунула ота незвичайна біла полуденна хмара, в повітрі залунали вибухи і ген у далекій лісовій долині забовванів стовп диму. А вже до ночі кожен в Аркгемі чув про великий камінь, що впав із небес і приземлився прямо біля колодязя на обійсті Наума Ґарднера. То його будинок стояв на тому місці, де пізніше утворилось гибле пустище, — ошатна біла хатинка Наума Ґарднера посеред родючих садів та полів[150].
Наум пішов до міста, щоб розповідати людям про камінь, і дорогою повернув до Еммі Пірса. Тоді Еммі було сорок років, і він добре запам’ятав усі ті дивні речі. Наступного ранку вони з дружиною разом із трьома професорами Міскатонікського університету, які поквапилися на власні очі побачити дивного гостя із незнаних зоряних просторів, вирушили до місця падіння метеориту, а побачивши — здивувались, чому Наум напередодні називав його таким величезним. Він зсохся, пояснив їм Наум, вказуючи на велику коричнювату брилу на поораній землі та обвугленій траві біля старовинної криниці з журавлем на передньому дворі; але вчені йому пояснили, що каміння не зсихається. Від метеорита все ще пашіло теплом, а Наум заявив, що вночі він світився блідим сяйвом. Професори спробували відколоти шматочок геологічним молотком і виявили, що камінь напрочуд м’який. Він і справді був дивовижно м’яким, майже пластичним; тож професори радше відколупали, аніж відкололи зразок, який забрали із собою в університет для дослідів. Вони поклали його у старе відро, позичене на кухні у Наума, бо навіть найменший шматочок вперто відмовлявся охолоджуватися. На зворотній дорозі вони також спинилися в Еммі, щоб перепочити, і, здавалося, замислились, коли пані Пірс зауважила, що уламок, схоже, поменшав і трохи обпалив дно відра. Він і справді був невеликим, але, можливо, вони просто взяли менше, ніж гадали.
Наступного ж дня — а діло було у червні вісімдесят другого — не приховуючи свого захвату, професори поспішили назад. Минаючи хатину Еммі, вони розповіли йому, які дивовижі витворяв цей зразок і як він безслідно зник, коли його помістили у скляну пробірку. Пробірка також зникла, і вчені мужі довго говорили про дивовижну спорідненість цього каменя з кремнієм. У лабораторних умовах він поводився геть неймовірно — залишався цілком інертним, не виділяв ніяких оклюдованих газів[151], коли його нагрівали над вугільним пальником, ніяк не реагував на перл бури[152], та й взагалі, як невдовзі виявилося, він ніяк не змінювався під впливом температури, навіть у струмені оксисен-гідрогенового пальника[153]. Під пресом він деформувався, а у темряві помітно світився. Вперто не бажаючи охолоджуватися, він невдовзі викликав захват у всього університету; а під час нагрівання біля спектроскопа він відкидав тони кольору, не схожого на жоден знаний відтінок нормального спектру, тож невдовзі почали говорити про невідомі елементи, неймовірні оптичні властивості та інші речі, які зазвичай кажуть збентежені науковці, стикаючись із невідомим[154].
Тож так його й не охолодивши, вони почали експериментувати з ним у реторті, додаючи різноманітні реагенти. Вода на нього ніяк не вплинула. Соляна кислота також. Азотна кислота і навіть царська вода лише шипіли і розбризкувалися навсібіч, торкаючись його інертної гарячої поверхні. Еммі нелегко було пригадати всі ці деталі, але він згадав деякі розчинники, коли я перелічив ті з них, які зазвичай використовуються. Вони застосовували аміак та їдкий натр, спирт та ефір, огидний сірковуглець та ще з десяток інших, але, хоча з плином часу маса зразка стабільно зменшувалась, а сам шматочок, здавалося, поволі холонув, він усе ж ніяк не реагував із розчинниками — вони ніби взагалі на нього не впливали. Втім, це безсумнівно був метал. Вдалось з’ясувати, що він був магнетичний, а після занурення у кислі розчинники на шматку метеорита були помітні слабкі сліди відманштеттенових фігур[155]. Коли температура зразка суттєво знизилася, досліди продовжили у скляному посуді; саме у скляній колбі вони залишили всі уламки, на які подрібнили суцільний шматок під час дослідів. Наступного ранку і уламки, і сама колба безслідно щезли, і тільки обвуглена пляма на дерев’яній полиці позначала місце, де вони раніше стояли.
150
У цьому абзаці ГФЛ вдається до численних посилань на Біблію, які простежуються в подальшому тексті, — це, передовсім, димовий стовп, камінь, що падає з неба, та образ криниці.
151
Оклюдований газ — газ, що в законсервованому стані міститься у твердій породі.
152
Спосіб пірохімічного аналізу для виявлення різних мінералів за кольором їх горіння, визначається реакцією сплаву окису певного металу з солями слабкої борної кислоти (бурою).
153
Пристрій, який генерує струмінь спрямованого вогню з температурою, при якій плавляться навіть платина, порцеляна і цегла.
154
Деякі критики схильні вбачати у впливах цього каменю інтерпретацію ГФЛ ще недостатньо дослідженого на той час впливу радіації на живі організми, що неважко помітити з подальшого тексту.
155
Різновид металографічної структури сплавів, що вирізняється геометрично правильним розташуванням складників структури.