Вигнання з раю
- Автор: Загребельный Павел Архипович
- Год: 1986
- Язык: украинский
- Год: Радянський письменник
- Жанр: Советская классическая проза
Электронная книга - «Вигнання з раю». Краткое содержание книги:
На рівні сільрадівському — те саме. Тут, щоправда, рівень влади не давав змоги посилати представників для вказівок, зате відкривалися необмежені можливості для допомоги. Всіх учителів, медицину, яка була, культмасових працівників — все, що звалося інтелігенцією, мобілізувалося, зобов’язувалося, розганялося й розсилалося на поля, на ферми, в бригади, в майстерні, в усі колгоспні ланки й підрозділи для присутності, для допомоги, для сіяння мудрого, доброго, вічного — читання лекцій, малювання стінгазет, балачок і зітхань, рад і порад.
Але автор надто забалакався і забув про Жмака!
Товариш Жмак був представник обласний. І не з племені Якалів, представники якого те й знають, що грозяться: ятобіпокажу! ятобідам! А з породи Тикалів, у якої трохи інший словник: Тиуменезаспіваєш! Тиуменезатанцюєш!
Можна зрозуміти, якими повноваженнями наділений був товариш Жмак! Чому він опинився у Веселоярську, а не сидів у райцентрі? Це вже суто індивідуальне. Товариш Жмак вирішив ощасливити Веселоярськ, як село нове і показове з усіх поглядів, і заявив, що віднині робить колгосп «Дніпро» базовим для свого високого представництва. Яка радість і яка честь!
Не дивно, отже, що товариша Жмака урочисто запросили до президії чергової сесії Веселоярівської сільської Ради.
Хто ж знав, що Зновобрать виступить зі своєю позачерговою заявою!
Але, як уже сказано вище, товариш Жмак умить розібрався в обстановці, спробував захопити владу і поставив вимогу відкласти питання про Зновобрать як не підготовлене.
Зновобрать виступив з рішучим запереченням. Його підтримала Зінька Федорівна, яка не хотіла втрачати нагоди зіпхнути Зновобрать з керівництва. Гриша Левенець, як головуючий на сесії, обережно, але досить рішучо сказав, що коли питання поставлене, та ще таким авторитетним чоловіком, як сам голова сільради, то відсувати його не можна, а треба обговорити з дотриманням усіх демократичних норм.
Молодий, та ранній, зробив для себе висновок товариш Жмак і зажадав оголосити перерву на сесії, щоб він зміг зв’язатися по телефону і довести до відома.
— Яка ж перерва, коли ми що й не засідали? — здивувався Гриша. — Товариші, є пропозиція відпустити товариша Жмака з президії, щоб він зміг довести до відома, а нам продовжити обговорення.
Сесія прийняла пропозицію одноголосно, вже зголошувалися охочі для виступів, а товариш Жмак, вискрегочуючи зубами, побіг до телефону, щоб бити по всіх комутаторах і вузлах зв’язку, і, забувши про свій високий рівень, посилав Гриші Левенцю погрози на рівнях далебі нижчих і малозначніших: «Ну, яжтобіпокажу! Тижуменезаспіваеш!»
Дзвонив товариш Жмак не одноосібно, а комплексно: товаришам Борису Борисовичу, Петрові Петровичу, Федору Федоровичу. В наших місцях керівництво добиралося з такими, сказати б, уніфікованими, або одноманітними, найменнями. Може, для солідності, може, для зручності, а може, й випадково. Але не для сміху, товариші, бо який тут сміх, коли довкола стільки серйозних справ!
Відповідно до рівня своїх співрозмовників, товариш Жмак демонстрував і безмежну гаму телефонного слухання. В цій справі був він невтомно-винахідливий, так ніби закінчив спеціальні курси по вмінню слухати телефон. Збоку це мало такий вигляд:
— Ну, слухаю!
— Так, слухаю…
— Так, так, слухаю…
— Слухаю вас…
— Слухаю вас уважно…
— Слухаю вас дуже уважно…
— Слухаю вас надзвичайно уважно…
— Слух…
— Сл…
— С…
А тоді вже просто — ах! І засьорбує товариш Жмак повні свої груди повітря, і завмирає, а проводи гудуть, а простір гримить, і слова летять, ніби чайки в пісні Дмитра Гнатюка, — яка радість і яке блаженство!
Тут ще треба кілька слів для опису товариша Жмака, аби ви часом не переплутали його з кимось, аби впізнали, щойно зустрінете. У товариша Жмака здоровенна голова (щоб тримати в ній усі вказівки), лице просторе, так що на ньому вільно малюється і належна догідливість (для всього, що вище), і грози та завірюхи (для всього, що нижче). Тулуб у товариша Жмака досить щільно і доцільно обкладений м’язами для того, щоб у потрібну мить нахилятися (або схилятися) в потрібному напрямку. Коли людина схиляється-нахиляється, то мимоволі (за законами земного тяжіння чи там якоїсь еволюції) доводиться відставляти одну частину тіла для противаги. Не станемо приховувати: товариш Жмак для противаги мав що відставляти. Одним словом, чоловік солідний і голосом, і статурою, вже не кажучи про становище і авторитет.