Вигнання з раю
- Автор: Загребельный Павел Архипович
- Год: 1986
- Язык: украинский
- Год: Радянський письменник
- Жанр: Советская классическая проза
Электронная книга - «Вигнання з раю». Краткое содержание книги:
Так у Веселоярську виникла урядова криза.
Ясна річ, сам Зновобрать добровільно і в гадці не мав визнавати себе старим та ще й заявляти про це публічно. Але десь воно вже крутилося і моталося, намотувалося на клубок і на вус, призбирувалися факти і фактики, записувалося або й так запам’ятовувалося. Там не прибув на важливу нараду, там не знайшли, коли треба, там когось не зустрів, там когось не провів, там комусь не теє, а комусь не сеє. А головним негативним фактором стала Зінька Федорівна, здорова, як риба, рішуча й незламна, жінка без милості і без поблажливості. Треба мені молодого голову сільради! А до голосу голів колгоспів прислухаються сьогодні всі, навіть письменники, для яких село — це голова колгоспу, і квит! І тільки для голови колгоспу, вважають такі письменники (та ніби тільки вони?), — слава й ордени, любов і мудрість, переживання і намагання, а все решта — марнота і суєта.
Ясна річ, відверто і прямо про все це у Веселоярську не говорилося. Пієтет до Зновобрать зберігався, декорум не порушувався, все було мовби гаразд, але ж недарма кажуть, що шила в мішку не втаїш. Та й не такий був Зновобрать, щоб спокійно спостерігати, як підгризають його авторитет.
І тому на черговій сесії сільської Ради, в порядку денному якої і не пахло урядовою кризою, Зновобрать попросив слова для позачергової заяви і всіх здивував, засмутив і осиротив:
— Дорогі товариші, кажеться-говориться, прошу відпустити на заслужений спочинок.
Спробували вмовляти. Зінька Федорівна (о фарисейство!) перша, за нею інші, Зновобрать затявся — і ні руш!
— На заслужений, здається-бачиться, треба давати дорогу молодим!
Зінька Федорівна, щоб не втратити моменту, першою ж і почала схиляти до думки про то, щоб задовольнити прохання Зновобрать. Але тут вступив у дію товариш Жмак, що, як висловлюються великі стилісти, з неприхованим подивом спостерігав ці незаплановані події, спостерігав із президії, куди був запрошений урочисто і посаджений поруч з головуючим на сесії Гришею Левенцем, слухав, обурювався, рвав і метав у своїй адміністративній душі. Врешті, бачачи, що треба рятувати становище, він ліктем одіпхнув Гришу, перехопив (порушуючи демократію, прямо скажемо!) головування і промовив у звичному для нього дусі вказівок і розпоряджень:
— Вопрос не підготовлений — знять і не обсуждать!
Тут доведеться розповісти про товариша Жмака трохи популярніше. Взагалі авторові випала досить неприємна місія. Треба вводити в цей роман нових і нових героїв, вкидати їх сюди цілими оберемками і про кожного розповідати докладно і зрозуміло. Писати про це обтяжливо і набридливо, а читати ще набридливіше. Та що вдієш — доводиться! Звичайно, читати ніхто нікого примусити не може. Але писати однаково треба. Бо хтось може поцікавитися: а хто такий Жмак? Або там ще хто.
Одне слово, про товариша Жмака.
Товариш Жмак був яскравим представником племені представників.
Яке безглуздя, обуриться читач, і яка стилістична убогість: представник представників! Але тут автор цілковито безсилий. Не рятує його навіть прекрасна українська мова, яку так щедро збагачують наші поети, сміливо вводячи в неї слова, що не снилися й великому Шевченку: =буя, мрево, рвійний, завше, покіль, відтак, котрий, сливе.= Багатство багатством, а ти вимушений писати: представник пред… Щоправда, можна б ще сказати: представник уповноважених. Але це вносить небажану плутанину і може завести нас аж у дипломатичні сфери, де є і просто представники, і представники повноважні, і надзвичайні. А в селі воно все простіше. Споконвіку помагали тут вирощувати хліб, доїти корів і вивозити гній на поля представники (або уповноважені), то як же обійдешся в нашій розповіді без такого представника пред… Тьху! Який неоковирний стиль!
Вам уже зрозуміло: товариш Жмак — представник. Але це ще не все. Як формується безсмертний інститут представників? Починається все з області. Область розсилає своїх представників у всі райони. Район, щоб не відставати, розсилає вже своїх власних представників по колгоспах. Скажімо, районний Держстрах їде в колгосп «Переможець» на шарування буряків, а редактор районної газети — в колгосп «Передовик» на заготівлю кормів. Буряки шаруються незалежно від того, є там Держстрах чи його немає (а залежно від наявності робочих рук у колгоспі «Переможець», де їх щороку менше та менше), корми в колгоспі «Передовик» заготовляються так або не так залежно від наявності спеціальної техніки, яку наші високоталановиті конструктори все ще десь конструюють, і від урожаю сіяних трав, а зовсім не від того — сидить там редактор райгазети чи не сидить.