Пробуджені фурії
- Автор: Морган Ричард
- Серия: Такеши Ковач #3
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-238-9
- Переводчик: Виталий Ракуленко
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Пробуджені фурії». Краткое содержание книги:
А тоді, досягнувши виступів і карнизів, позначених як місце для перепочинку, я глянув униз, щоб подивитися, як там ведеться Бразилові й Трес — і все зіпсував.
За шістдесят метрів унизу — то була ще навіть не третина підйому — море чорніло, як шар стриженої вовни, яку Дайкоку висріблив на гребенях. Валуни біля підніжжя Рили сиділи у воді, як тверді тіні. Ті два здорових, між якими утворився прохід, яким ми підійшли, звідси виглядали так, ніби обидва могли вміститися в моїй долоні. Ритмічне переливання води між ними гіпнотизувало й тягло мене вниз. Уся картина запаморочливо нахилилася.
Моя обробка ввімкнулася й розгладила страх. В голові ніби відкрився шлюз. Мій погляд піднявся і вперся в скелю. Сьєрра Трес простягла руку й поплескала мене по нозі.
— Живий?
Я усвідомив, що закляк на добру хвилину.
— Просто відпочиваю.
Позначена стежка відхилялася ліворуч, ідучи діагонально навколо широкого виступу, про який Нацуме попереджав, кажучи, що видертися на нього практично неможливо. Натомість він відступив і поліз майже догори ногами під бородою того виступу, впираючись ногами в крихітні зморшки й щілини в камені, а пальцями намацуючи такі нерівності скелі, котрі ледь заслуговували називатися захватами, поки врешті обома руками не дістався до ряду похилих карнизів з іншого боку виступу й не спромігся повернутися до майже вертикальної позиції.
Я стиснув зуби й почав робити те саме.
На півдорозі в мене зіскочила нога, розвернула мені тіло й зірвала праву руку зі скелі. Мимохіть крекнувши, я повиснув на лівій руці, теліпаючи ногами надто низько, щоб намацати ними щось, окрім повітря. Я б закричав, але ледве загоєні жили лівої руки робили це за мене.
— Падло!
Тримайся міцно.
Геконівські пальці не зісковзнули.
Я підняв ноги, скрутившись у поясі, витягнув шию і спробував роздивитися помічені упори для ніг на склі маски. Короткі панічні вдихи. Я впер одну ногу об кам’яну бульку. Напруга крихітними порціями відпустила ліву руку. Не в змозі побачити все чітко у масці, я простягнув правицю в темінь угорі й пошукав у скелі виступ.
Знайшов.
Пересунув трошечки вперту ногу і втулив іншу поруч.
Повис, відсапуючись.
Тільки не зупиняйся, чорт забирай!
Усією силою волі, що в мене була, я змусив себе пересунути правицю до наступного захвату. Ще два рухи — і довелося докладати такого ж натужного зусилля, щоб пошукати наступний. Ще три рухи, трохи кращий кут — і я зрозумів, що майже дістався до іншого краю виступу. Я потягнувся вгору, знайшов перший із похилих карнизів і, лаючись та гіпервентилюючи, перетягнув себе головою вгору. Мені на очі потрапив справжній глибокий захват. Я дістався ногами до найнижчого з карнизів. Полегшено притулився до прохолодного каменю.
Забирайся з дороги, Таку. Не примушуй їх висіти довше, ніж треба.
Я видерся наступною групою захватів, поки не виліз на виступ згори. Широка полиця на дисплеї маски підсвічувалася червоним, а над нею плавав усміхнений смайлик. Точка відпочинку. Я почекав, поки Сьєрра Трес, а тоді Бразил вигулькнуть знизу й приєднаються до мене. Здоровань-серфер усміхався, як дитина.
— Змусив ти мене трохи попереживати, Таку.
— Просто не починай. Трясця, не треба, чув?
Ми перепочили десь хвилин із десять. Над головами вже ясно виднівся зубчастий гребінь цитаделі та його рівно вирізані краї, що виступали з-поміж хаотичних кутів природних скель. Бразил кивнув угору.
— Звідси вже недалеко, га?
— Так, і хвилюватися треба тільки через лисокрилів. — Я видобув і щедро розпилив на все тіло відлякувач. Трес і Бразил зробили те саме. Він мав легкий рослинний запах, котрий ніби сильнішав у нерівномірній темряві. Може, він і не гарантує безпеки від лисокрилів за будь-яких обставин, але спочатку точно їх відштовхне. А коли цього не вистачить…
Я витяг «Рапсодію» з кобури на нижніх ребрах і притиснув до призначеної для цього нашивки на грудях. Вона повисла, так, що її було легко взяти в руку за частку секунди, звісно, якщо в потрібну мить я взагалі матиму вільну руку. Маючи перспективу зустрічі з повним карнизом лютих сполошених лисокрилів із підзахисним молодняком, я б радше мав у руках добрячого «Сонцеструма», котрий висів на спині, але я б ніяк не зміг ефективно його застосувати. Я скривився, поправив маску й знову перевірив інфодріт.