Пробуджені фурії

А тоді щось трапилося. Може, мені було забагато морської коноплі — не дуже розумно вживати її перед пірнанням. Може, то була якась батьківська луна з мого власного домашнього життя. Риф закрив один край мого поля зору і на якусь жахливу мить здалося, що він перехилився і всією масою падає на нас. З розслабленого дрейфу її кінцівок зник еротизм, він зморщився до раптової судомної тривоги про те, чи вона не померла та чи не втратила свідомість Раптом запанікувавши, я рвонув угору, вхопив її за плечі обіруч і розвернув до себе.

А з нею все було добре.

Очі під маскою трохи розширилися від подиву, руки у відповідь торкнулися мене. Усмішка розділила її губи: і вона випустила бульбашку повітря. Жести, пестощі. Її ноги обвилися навколо мене. Вона зняла регулятор, зробила мені знак зробити те саме й поцілувала.

— Таку?

Пізніше, у бульці, яку Рифові Вояки надули й закріпили на рифі, лежачи зі мною на імпровізованому ліжку з пахучих зимових костюмів, вона ніби дивувалася тому, як обережно я з нею поводжуся.

Таку, я не зламаюся. Я доросла дівчинка.

І пізніше, коли вона знову обвила мене ногами, терлася об мене тілом, вдоволено сміялася.

Тримайся міцно!

Я так у ній загубився, що й не подумав украсти її відповідь, яку почув на даху автотаксі.

— Таку, ти чуєш?

Єва? Аріана?

— Ковачу!

Я кліпнув. То був голос Бразила.

— Так, вибач. Що сталося?

— Наближається якийсь кораблик, — одразу по його словах я й сам почув, як у воді скрипливо тужили маленькі гвинти, різко виділяючись із фонового ревіння виру. Я перевірив систему наближення і не знайшов жодного гравітаційного сліду. Подивився на сонар і відшукав його на південному заході. Він ішов Плесом до нас.

— Кільовий, — пробурмотів Бразил. — Гадаєш, треба хвилюватися?

Було важко повірити, щоб патрулі родини Гарланів каталися на кільових суднах. Втім…

— Вирубіть апарати, — Сьєрра Трес сказала все за мене. — Перейдіть у нейтральну плавучість. Не варто ризикувати.

— Маєш рацію, — я неохоче намацав управління плавучістю, вимкнув гравітаційну підтримку і миттєво відчув, що почав тонути — дала про себе знати вага мого спорядження. Я натицяв аварійну плавучість, відчув, як почали набиратися резервні камери плавжилета, вимкнув її, коли моє занурення припинилося, а тоді подрейфував собі в підсвіченому мороці, слухаючи підвивання корабля, що наближався.

Може, Єлена? Блискучі зелені очі.

Риф, що перекидався на нас.

Коли з неба зірвався ще один розряд ангельського вогню, я помітив киль великого, акулистого судна над нашими головами. З одного боку воно було страшенно безформним. Я звузив очі й глянув у морок післяспалаху, накрутивши нейрохімію. Здається, човен щось тягнув на собі.