Ваш покірний слуга кіт

— Ого, як складно! Кусямі-кун, якщо вже ти не втримав язика за зубами і розпочав таку серйозну дискусію, то дозволь і мені, скромному Мейтеєві, одверто висловити свої закиди сучасній цивілізації.

— Вольному воля, як маєш що за душею, кажи.

— А таки маю. І чимало. Ти — втілення суперечностей: недавно вклонявся агентові поліції, як божеству, а сьогодні порівнюєш донощиків з грабіжниками і злодіями. А от я ні разу в житті не міняв своїх поглядів.

— Агент поліції — це агент. Донощик — це донощик. Колись — це колись, а сьогодні — це сьогодні. Незмінність твоїх поглядів тільки свідчить про розумову відсталість. Це ж про тебе сказано: «Дурень не зрушитьз місця» [203].

— Ач який строгий! За таку відвертість і донощика можна похвалити.

— На що ти натякаєш? Я — донощик?

— Я не кажу, що ти донощик. Ти — чесна людина. Але годі нам з тобою сваритися. Краще дослухаймо твої міркування.

— Самосвідомість сучасної людини — це чітке розуміння того, що її інтереси не збігаються з інтересами інших. Ця самосвідомість зміцнюється з кожним днем розвитку цивілізації. Врешті-решт невеличке зусилля зводить її до абсурду, до суперечності з природою. Хенлі (2, р.422) якось писав, що Стівенсон ні на мить не забував про себе: випадково проходячи мимо дзеркала, він не заспокоювався доти, доки не глянув на своє відображення. В тих словах виражено тенденцію нашого часу. Сучасні люди всі такі. «Я» переслідує їх усюди, незалежно від того, чи вони сплять, чи ні. Людські слова і поведінка стають дедалі штучнішими, їхній справжній зміст заміняє суєта. Люди вигадують собі перешкоди, життя їхнє стає нестерпним: з ранку до вечора вони змушені жити так, наче прийшли на оглядини. Слова «спокій», «задума» — для них пустопорожні звуки, позбавлені будь-якого змісту. В цьому розумінні сучасна людина скидається на донощика і злодія. Донощик ховається від людського ока і все думає про свою вигоду. Природно, за таких обставин його самосвідомістьзміцнюється. Злодій теж за себе переживає. Помітять чи не помітять? Ось що не сходить йому з думки. Природно, що і його самосвідомість не може не міцніти. Сучасну людину уві сні й наяву тривожить одне: що я з цього матиму? То ж і не дивно, що в неї вкорінюється свідомість нишпорки і злодія. І вдень і вночі, ховаючись од людського ока, копирсатися у своїх темних ділах, до самої могили не знати хвилини спокою — ось що їй судилося. Ось воно прокляття цивілізації! Якадурість!

— Справді, цікаве тлумачення, — сказав Докусен — кун. Він не з тих, що стоятимуть осторонь, коли зачеплено таку важливу тему. — Міркування Кусям-куна мають глибокий зміст. Стародавні люди повчали: «Забудь про себе». А сучасні вчать іншого: «Не забувай про себе». Сучасну людину і вдень і вночі переповнює свідомість свого «я». Тому-то вона не має хвилиии спокою. Її життя — то вічна мука в геєні пекельній. Але ж нема на світі нічого приємнішого, як забути про себе. Недарма в давнину оспівано цей душевний стан такимн словами: «Опівночі у сяйві місяця стаю нічим». Сучасна людина, навіть творячи добро, поводиться неприродно. Навіть вчинки англійців, якими вони пишаються і характеризують словом «nice» [204], як це не дивно, зумовлені надмірною самосвідомістю. Ось вам приклад. Якось анrлійський король, подорожуючи по Індії, обідав у родині одного магараджі. Taк от, той магараджа ненароком, за звичаєм своєї країни, схопив картоплину рукою і поклав собі на тарілку. Та коли він, отямившись, збентежено почервонів, король удав, що нічого не помітив, і теж узяв картоплину двома пальцями…