Звіяні Вітром (том 1)
- Автор: Митчелл Маргарет
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Переводчик: Ростислав Доценко
- Жанр: Прочая древняя литература
Электронная книга - «Звіяні Вітром (том 1)». Краткое содержание книги:
Головне в романі - тема загальнолюдських цінностей і долі людей, захоплених могутнім виром історичних подій.
- Мій обрій і так досить широкий.
- Можливо, це й правда, хоч я б сказав… Але ні, це було б негалантно. А може, я тут для того, щоб урятувати вас, коли місто й справді опиниться в облозі. Я ще ніколи не рятував симпатичних дам у скруті. Це теж було б щось новеньке.
Вона розуміла, що він піддражнює її, але відчувала за його словами й певну серйозність. І все-таки шарпнула головою.
- Вам не треба мене рятувати. Я й сама зумію дати собі раду, дякую.
- Не кажіть цього, Скарлет. Думайте так, якщо вам охота, але ніколи, ніколи не кажіть цього знайомому чоловікові. Якраз у цьому й полягає вада дівчат-янкі. Вони були б найчарівніші у світі, якби не запевняли всіх: “Дякую, я й сама дам собі раду”. Здебільшого вони кажуть правду, хай Бог їх боронить. Отож чоловіки й полишають їх самим давати собі раду.
- Ну це вже ви забалакались,- сухо зауважила Скар- лет, бо ж не було більшої образи, як порівняння з дівчи- ною-янкі.- А про облогу ви, мабуть, кажете, щоб нагнати на мене страху. Ви ж знаєте, що янкі ніколи не підступлять до Атланти.
- Не мине й місяця, як вони будуть під містом - можу закластися з вами. Ставлю коробку найкращих цукерок проти…- Його темні очі затримались на її устах.- Проти вашого поцілунку.
На коротку хвилину страх перед навалою янкі стис їй серце, але почувши слово “поцілунок”, вона забула про все інше. Це вже була знайоміша стихія, і куди цікавіша за всілякі військові операції. Насилу вона стримала задоволений усміх. Рет від того дня, коли подарував їй зеленого капелюшка, не зробив анічогісінько такого, що можна було б тлумачити, як прояв його закоханості. Ніколи їй не вдавалося перевести розмову з ним на особисті стосунки, хоч як вона силкувалась, а оце без ніякої заохоти з її боку він сам згадав про поцілунки.
- Прошу не розмовляти зі мною про такі інтимні речі,- холодно заявила вона, насупившись для годиться.- Але коли вже ви хочете знати, то мені приємніше було б порося поцілувати.
- Про смаки не сперечаються, та й крім того, я не раз чував, що ірландці дуже залюблені в поросят - вони навіть тримають їх у себе під ліжками. Але ви, Скарлет, аж пищите, так вам кортить цілуватись. Оце ж і клопіт ваш. Усі ваші кавалери або надміру поважали вас - бозна з якої причини,- або ж були надміру боязкі перед вами й не поводились так, як вам хотілося б. Внаслідок цього ви нестерпно задерли носа. Треба, щоб хтось вас цілував, і саме той, хто розуміється на цьому.
Розмова завертала зовсім не туди, куди Скарлет хотілося. З Ретом у неї завжди так виходило. Щоразу це був поєдинок, в якому вона зазнавала поразки.
- І себе ви, очевидно, вважаєте саме таким знавцем? - уїдливо запитала вона, ледве стримуючи лють.
- Так, безперечно, коли маю до цього охоту,- недбало відповів він.- Кажуть, що я цілую незрівнянно.
- О!..- почала вона, вкрай обурена таким нехтуванням її принад.- Таж ви…- І раптом вона знітилась і опустила погляд. Він усміхався, але в глибині його темних очей на мить зблиснув яскравий промінчик.
- Звичайно, ви, мабуть, здивовані, чому я, подарувавши вам капелюшка і цнотливо після того чмокнувши вас у щічку, в подальшому не зробив жодної спроби в тому ж напрямку…
- Мене це ніколи…
- Тоді ви зовсім не світська панна, Скарлет, і мені дуже прикро про це довідатись. Всі по-справжньому світські панни завжди дивуються, чому знайомі чоловіки не намагаються їх поцілувати. Вони розуміють, що не повинні цього жадати, і знають, що мусять вдавати ображених, коли ті це зроблять, але все-таки хочуть, щоб такі спроби робилися… Та дарма, моя люба, не журіться. Колись я поцілую вас, і вам це сподобається. Але не тепер, тож прошу вас набратися терпіння.
Вона бачила, що він просто дражниться з нею, і як завжди, це дратувало її. Занадто-бо багато було правди в його словах. Але й нехай, тепер вона зможе порвати з ним. Якщо він ще хоч раз дозволить собі з нею щось зайве, вона йому покаже.
- Чи не будете ви такі ласкаві й не одвезете мене назад, капітане Батлер? Я хочу вернутись до шпиталю.
- Справді хочете, мій янґоле-доброчинцю? То вам нужа й помиї любіші від розмови зі мною? Що ж, боронь Боже, щоб я став на заваді, коли ваші роботящі ручки хочуть прислужитись Нашій Священній Справі.
Він завернув коня, і вони рушили у зворотному напрямі, до П’яти Променів.
- А щодо того, чому я не робив подальших спроб,- невимушено провадив Рет, так наче не помітив її знеохочення розмовою,- то причина в тому, що я чекаю, поки ви трохи подорослішаєте. Розумієте, для мене не буде великою насолодою поцілувати вас зараз, а я вельми егоїстичний у цих справах. Я ніколи не любив цілуватися з маленькими дівчатками.