Списоносці
- Автор: Беркеши Андраш, Кардош Дьєрдь
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: М. В. Лембак
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Списоносці». Краткое содержание книги:
В центрі роману — колишній хортістський офіцер, материй шпигун, хитрий провокатор, один з організаторів «Списоносців», який керується в житті єдиним гаслом: «Мета виправдовує засоби».
Відчуваючи, що наближається кінець, цей політичний авантюрист пише спогади, в яких яскраво розкриває злочинну, антинародну діяльність терористичної організації.
Роман виховує в читача пильність, непримиренність до ворога.
Твір видається в Радянському Союзі вперше.
Тільки б вирватися звідси… Врятуватися… Але як? Куди мене везуть? Що вони хочуть від мене? І звідки в них така сила?»
В уяві Жолта постали картини жовтня і листопада 1956 року: скалічене, зруйноване місто, обдурені й божевільні від розпачу люди. Він розумів, що всі надії його були марними ілюзіями. Тепер у вечірньому місті панували спокій і порядок. Скрізь височіли нові будинки. Вулиці сяяли неоновим світлом. Десь здалеку долетів дзвінкий жіночий сміх. «Ох, жити!.. Тільки б жити!.. Якби ще раз вирватися звідси, — думав Райнаї. — Все набридло!»
Він більше ніколи не тягав би з вогню каштанів для інших, для тих, хто в ці хвилини безтурботно бенкетує в місцях розваги Відня, Парижа, Західного Берліна. Вони розкошуватимуть у гарячих обіймах красунь і в той ранок, коли його виведуть на холодне тюремне подвір'я. Йому ще раз прочитають відомий уже вирок. І він, Жолт Райнаї, переступить зловісний поріг життя в той час, коли ці пани, свіжо поголені, з квіткою в петлиці, прощатимуться з своїми коханками, щоб піти на пошуки нових людей, нових жертв, яких також одного ранку виведуть на холодне тюремне подвір'я…
Машина мчала по Великій кільцевій. На площі Борарош вона розвернулась, пробігла бульварами Ференца, Йожефа і Леніна, потім безшумно покотилася вулицею Республіки, до міського парку.
«Куди мене везуть?»— з тривогою думав в'язень.
Вулиці були пусті, тільки де-не-де на алеях, обсаджених двома рядами дерев, бовваніли постаті запізнілих перехожих та закоханих парочок.
На площі Героїв Коронді зупинив машину. Всі, крім шофера, вийшли і попрямували в міський парк.
На мосту, перекинутому через озеро, Райнаї спитав:
— Куди ви мене ведете?
— На невеличку нічну прогулянку. Подивіться, який чудовий Вайдагунядський замок, — промовив Коронді. — Хіба ви не хочете після тюремної задухи ковтнути свіжого повітря? Чого ви так тремтите? Правда, вже досить холодно, незабаром зима. Крім того, в цьому кутку парку темнувато, освітлення тут препогане. Для людей із злими намірами цей куточок — просто знахідка. Сподіваюсь, на нас тут не вчинять нападу. Проте не завадить підготуватися до захисту.
Вони зупинилися. Коронді витяг з кишені пістолет.
— Візьміть, Райнаї! Це дев'ятиміліметровий. Ви ж умієте поводитися з пістолетом, адже у вас була така сама службова зброя. Не вагайтесь, беріть!
Жолт тремтячими руками взяв зброю, його долоня звично обхопила рукоятку.
— Не задумайте пустувати, Райнаї. Він не заряджений, але в тому, що лежить у мене в кишені, куля вже в стволі. Ну, а тепер можемо йти, нам нема чого боятися. Ви знаєте дорогу, правда? Ну, будьте ж ввічливішим, відповідайте!
— Що ви… хочете… від мене? — спитав Жолт, клацаючи зубами.
— Ми хочемо допомогти вам дещо пригадати. В ту пам'ятну ніч, взимку, ви не так пізно, прийшли сюди, ще не минула й сьома година. Але парк і тоді був таким безлюдним, як тепер. Ви прямували по цій самій доріжці. Поруч з вами йшла жінка. Вона була В чорному пальті і голубій вовняній хустці. Незабаром за кілька метрів звідси жінка вже помирала. В її тілі було знайдено дві пістолетні кулі. Вбивця стріляв з такої ж самої зброї, яку ви зараз тримаєте в руці. Дев'ятиміліметрового пістолета. З того часу минуло вже сто двадцять шість місяців. Давно це було. Але жертви волають про помсту, привиди їх повертаються на землю, доки злочинець не дістане заслужену кару. Ви марновірні, Райнаї? Зараз північ, а кажуть, що в цю пору з'являються привиди.