Списоносці
- Автор: Беркеши Андраш, Кардош Дьєрдь
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: М. В. Лембак
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Списоносці». Краткое содержание книги:
В центрі роману — колишній хортістський офіцер, материй шпигун, хитрий провокатор, один з організаторів «Списоносців», який керується в житті єдиним гаслом: «Мета виправдовує засоби».
Відчуваючи, що наближається кінець, цей політичний авантюрист пише спогади, в яких яскраво розкриває злочинну, антинародну діяльність терористичної організації.
Роман виховує в читача пильність, непримиренність до ворога.
Твір видається в Радянському Союзі вперше.
Вероніка намагалася сказати щось, але не змогла вимовити ні слова. Тільки дивилася на мене великими сумними очима, і в погляді її було благання. Я сів на ліжко і взяв голову Вероніки в руки. Я догадувався, що вона благає мене нічого не говорити чоловікові про її минуле, і пообіцяв виконати прохання. Очі жінки засвітилися надією: вона повірила моїй обіцянці. Мені доводилось бачити вже не одну смерть, але ніколи ще я не відчував такої глибокої скорботи, — голос Коронді затремтів.
Када не насмілювався глянути на свого начальника, який знову переживав трагічні хвилини. Коронді почав ходити по кімнаті — від сейфа до вікна. Губи його були міцно стиснуті.
Коли підполковник озвався, голос його вже звучав твердо. Він спокійно розповідав далі.
— Звичайно, я повідомив чоловіка Вероніки про нещастя. Він розпачливо заридав. Шульок ніяк не міг збагнути, чому його дружина опинилася в той холодний і темний вечір у міському парку. Я сказав йому тільки те, що в Стокгольмі у готель до Вероніки заходив ворог. Але вона виконала свій обов'язок перед батьківщиною і розповіла про все органам безпеки. В інтересах слідства ми наказали їй зберігати таємницю і не говорити про неї навіть чоловікові. Шульок зрозумів усе і більше ні про щоне питав. Ми встановили, що причина вбивства — не звичайне пограбування, хоч крадіжкою сумки злочинець хотів ввести нас в оману.
Треба було негайно діяти, бо списоносці вже знали, що Вероніка мала зв'язок з органами безпеки. На місці злочину не лишилось ніяких слідів. Свідків теж не було. Закохана пара, коли пролунали постріли, перебувала метрів за триста. Почувши постріли, юнак і дівчина прибігли і побачили в темряві жертву. Але вбивця вже зник.
Тієї ж ночі нам пощастило затримати всіх членів організації і серед них високоблагородну пані Райнаї, уроджену баронесу Редеї. Лише одного агента ми не знайшли. Жолт Райнаї в ту ніч не з'явився на квартиру. Пізніше ми встановили, що ввечері він прийшов десь пів на восьму і пробув дома хвилин тридцять. На квартиру Жолт Райнаї більше не повернувся. Його розшукували по всій країні, але марно.
Я не сумніваюся, що Вероніку вбили списоносці. Підозріння падало передусім на Жолта Райнаї. Арешти відбувалися одночасно, і члени організації не могли попередити один одного. Ми затримали всіх, лише Жолту Райнаї пощастило вислизнути з наших рук. Отже, про небезпеку знав тільки він і зник ще до підписання прокуратурою дозволу на арешти. Згадайте: вбивство сталося о сьомій годині, а о пів на восьму Райнаї забіг хвилин на тридцять додому і після того більше не повертався. Немає сумніву, що він рятувався від арешту. Я й досі певен, що вбивця — Жолт. Але він утік, і ні під час слідства, ні на судовому процесі нічого нового про трагедію в парку не було виявлено. Минали роки, а вбивство Вероніки так і лишалось таємницею.
— Товаришу підполковник, — вигукнув схвильовано Када, — але ж убивця тепер у наших руках!
— Це правда, та цього мало. Треба довести злочин дев'ятирічної, ба навіть десятирічної давності. Самої тільки певності для обвинувачення не досить, потрібні факти.
— А зізнання пані Райнаї щось дало?
— Її не довелось допитувати. Вона обрала звичайну долю шпигуна, прийнявши перед допитом ціаністий калій. Як видно, її погано обшукали, коли затримали.
— А патер Титус?
— На превеликий жаль, з його святістю мені не пощастило зустрітися. Ліквідуючи мережу, ми навмисно не зачіпали патера, хоч і знали про його діяльність. Ми вирішили залишити його на волі, бо були певні, що через деякий час цей добропорядний інквізитор знову візьметься за старе, і тоді разом з ним до наших рук попаде ще дехто. Це було непогано придумано, адже за агентом добре слідували. Тим часом мене посадили, а Титуса арештували лише в 1951 році. Отже, я вже не міг ним зайнятися. В 1952 році я почув, що Титус переселився на десять років у тюрму міста Вац. Звістка про його ув'язнення дала мені справжню насолоду, бо це було доказом того, що й фашистів заарештовують. Але Титус в 1952 році помер від туберкульозу в тюремній лікарні.
— І все ж у цій справі для мене дещо не зовсім зрозуміле.
— Вам теж? Що саме?