Київська Русь

На закінчення необхідно зупинитися на самій проблемі вибору. Чи була альтернатива візантійському християнству на Русі? Б.Д. Греков писав колись, що Русь уже давно була знайома з релігіями, які з’явились у класових суспільствах — єврейською, християнською і магометанською. Прийняти якусь із них було для класового суспільства Київської Русі справою неминучою. Але яку саме прийняти — у цьому полягало питання великої політичної ваги[587].

М.М. Тихомиров бачив у розповіді літопису про вагання Володимира лише відображення релігійних суперечок на Русі X — XI ст. У зв’язку з цим він не визнавав як реальність повідомлення східних авторів про навернення Володимира до ісламу. Підставою до цього була відсутність будь-яких літописних свідчень про мусульманську місіонерську діяльність на Русі[588].

Згідно з С.П. Толстовим, Володимир міг шукати в ісламі шлях до спілки з країнами Арабського Сходу проти Візантії. Система ісламу як церкви і релігії, як йому могло здаватися, мала сприяти вирішенню внутрішніх завдань, пов’язаних з остаточним утвердженням нового ладу[589].

А.П. Новосельцев вважає, що для Володимира прийняття тієї чи іншої віри було насамперед питанням політичним. Він обирав ту релігію, котра сповідувалась у його час наймогутнішими державами. І якщо про прийняття іудаїзму мова серйозно не могла йти, то про іслам цього не скажеш. Проте з’ясування стану мусульманських держав начебто змусило князя сумніватись у можливостях ісламу зміцнити центральну владу[590].