Перспективи Української Революції
- Автор: Бандера Степан
- Год: 1998
- Язык: украинский
- Год: Видавнича фірма «Відродження»
- ISBN: 966-538-059-1
- Жанр: Другие документальные фильмы
Электронная книга - «Перспективи Української Революції». Краткое содержание книги:
Проросійська тенденція теперішньої американської політики в холодній війні з СССР назовні арґументується головно бажанням з'єднати в один фронт усі протибольшевицькі сили. Якіцо б цей мотив насправді переважав, то відповідні старання повинні б зосереджуватись на підсилюванні й координації таких діючих протибольшевицьких сил і акцій, які відзначаються найбільшою потенцією і динамікою та які можуть творити спільний фронт, з уваги на співзвучні цілі в боротьбі проти спільного ворога. Такими природними союзниками є народи, які борються з московсько-большевицьким поневоленням за свою національно-державну самостійність і не мають одні проти одних неприязних намірів.
Тим часом американська акція на цьому відтинку ставить виразну межу поміж визвольними змаганнями т. зв. сателітних країн, які попали під московське панування в останній світовій війні, і такими ж самими визвольними змаганнями народів давніше поневолених Москвою. Одна і друга група народів стоїть в аналогічній боротьбі проти большевизму і проти кожного поневолення московським імперіялізмом, проти накиненої Москвою комуністичної системи — за повну державну самостійність і незалежність. Фактичне становище одних і других дуже подібне, а шлях до визволення й можливості боротьби — такі самі. Але американські кола не тільки не пособляють цементуванню спільного фронту одних і других народів, а ще й перешкоджають цьому різним їх трактуванням. Це наглядно показує, що не вирішує постулат одного фронту протибольшевицьких сил і їх скріплення.
Цілком інше ставлення американської політики до визвольних Цілей одної і другої групи народів випливає із засадничої програми супроти московського імперіялізму. В межах з-перед другої світової війни цей імперіялізм дістає апробату сучасної американської політики. Тому вона не підтримує самостійницьких змагань цих народів, тільки трактує їхню боротьбу як протирежимний спротив. З дальшою експансією Росії вона вже не хоче погодитись, і підтримує, принаймні декларативно, змагання до державної самостійности тих народів, якими Москва оволоділа після останньої війни.
Не дбаючи про творення і скріплення справжнього спільного протибольшевицького фронту там, де він можливий і природний, як фронт поневолених народів проти московського імперіялізму і його інструменту — комунізму, американські політики витрачають силу над сполученням несполучного. г Але це тільки зовнішня форма. Бо і вони мусять добре розуміти, що зведення в одні рамці московських імперіялістичних, хоч і протикомуністичних тенденцій, і визвольних змагань поневолених народів не створить ані сили, ані динамічної, плянової дії, тільки приведе до взаємного паралізування, їм, як видно, не йде про силу, про акцію, чи про справжній спільний фронт. Головна мета такої політики — вкупитися в симпатії московських кіл, які стоять на імперіялістичних позиціях, але настроєні проти большевицького режиму й системи. Мається на увазі не так їх активну революційну боротьбу, а радше відтягнення їх від підтримки й оборони большевизму з мос-ковсько-імперіялістичних мотивів і викликання у них пасивної байдужости чи й симпатій до противників СССР, коли ці не будуть порушувати цілости імперії. Друга ціль така, щоб непевних союзників, якими являються московські антикомуністичні імпе-ріялісти, внутрішньо зв'язувати, тримати під шахом через пов'язання з ними визвольних сил поневолених Москвою народів. В такому лляні наші визвольні змагання трактуються тільки як предмет політики супроти московського імперіялізму — поперте, як ціна для його обласкавлення і, подруге — як невтралізатор і забезпечення.
Таку політику розцінюємо як цілком помилкову і безнадійну навіть щодо її успішности. Нею американці не здобудуть собі ласк московського імперіялізму, тільки скріплять його самопевність і агресивність. Що вони не робили б — їхнім власним ворогом, як і цілого Заходу, є і залишиться московський імперіялізм, а не тільки одна форма — большевизм. Стаючи до конкуренції з большевизмом за здобуття симпатій імперіялістичних настроїв московського народу, США самі ставлять себе в таку позицію, в якій мусять програти, бо Сталіна в тому не перевершать. Замість мобілізувати цілий волелюбний світ проти обидвох видів одного й того самого ворога — проти 'московського імперіялізму й комунізму, замість іти наступом і депримувати його, політики США допомагають скріпити почуття непереможности московського Імперіялізму тим фактом, що навіть така потуга, як США, не наважується проти нього виступати.
Але найбільшим лихом розгляданої тут проросійської концепції в американській політиці є те, що вона наміряється вбити ножа в спину національно-визвольних змагань України й інших поневолених Москвою народів та замикає дорогу до порозуміння і співдії між ними і протибольшевицькими зусиллями США.