Полковник Петро Болбочан: трагедія українського державника
- Автор: Сідак Володимир Степанович, Осташко Тетяна Сергіївна
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-966-8201-75-2
- Жанр: История
Электронная книга - «Полковник Петро Болбочан: трагедія українського державника». Краткое содержание книги:
Вперше публікуються матеріали судової та слідчої справ П. Болбочана, його листи до провідників Директорії УНР, уривки зі спогадів сучасників.
Книга розрахована на всіх, хто цікавиться вітчизняною історією.
Одержав від підполковника Марущенка-Богдановича відомості з польських джерел, що тоді на ст[анції] Миропіль захоплено 8000 єнцув-українців (полонених) 45-м полком Стшельцуф Кресових 13-ї польської дивізії піхоти і наказ ко[манди]ра цеї дивізії за бравурну атаку капітана Ресецькего, і це в той час, коли у Варшаві була вже підписана навіть деклярація УНР з 2.ХІІ.1919.
Частина Штабу Запорізької групи — переважно хворих на тиф і раненних був теж взятий до полону і обезброений. А ВИ ПАНЕ ГЕНЕРАЛЕ З КОНВОЄМ, і час[т]иною КОМЕНДАНТСЬКОЇ СОТНІ і адютантами відбиваючись відійшли яром до Печенівки, де на ст[анції] стояли Мазепинці — 2-й Запорізький полк, які після бою з поляками дня 6.XII. 1919. разом з рештками частин 6, 7 і 8. Запорізьких дивізій рушили в Зимовий похід. Що ж торкається наказу г[оловного] отамана Петлюри, про якесь призначення Вас ним офіціяльно командармом Армії, ТО ТАКОГО В ТОЙ ЧАС НЕ БУЛО, тільки пізніше, аж на початку 1920 р., він був підписаний і доручений Вас для формальностей. ЦЕ ОСТАННЄ ДУЖЕ ВАЖНЕ! Не так давно, був у мене ген[ерал] Олександер Загродський, який рівнож твердив, що такого наказу не було, а гол[овний] отаман С. Петлюра просто кинув Армію без жадних деректив і втік до Польщі.
Оскільки ж командуючий Українською Армією, про це в своїх споминах не написав, то це він зробив тільки фактично із за добра нашої справи. Це дуже важний матеріал для будучих наших істориків.
2) В листопаді 1920 р. після відпочинку нашої Армії, було їй наказано перейти ранком 11/ХІ. в наступ по всій лінії фронту. Дня 8.XI. ген[енерал] О. Удовиченко на відтинку фронту правої групи перейшов на бік большевиків к[оманди]р командантської сотні 9-ї бригади (комбриг полк[овник] Лисогор 549), 3-ї Залізної дивізії, забираючи з собою чоту кіннотників.
10/ХІ. комдив 3-ї дивізії О. Удовиченко, без відома Штабу Укр[аїнської] Армії, скликав командирів частин до Могиліва н/ Дністром — штаб був у Могиліві. 3-й кінний полк (полк[овник] М. Фролов) був витягнутий в одну лінію на участку від Шаргороду до Яруги. Пригадую, що Ви пару разів підкреслювали Удовиченкові, аби оперативний Штаб див[візії] був у (…) [81], а кін. 3-й полк зосередити в Озерянах. Пізніше, по відомостях старшин штабу 3-ї Залізної дивізії, ген[ерал] Удовиченко чомусь звернувся понад Вашу голову до г[оловного] отамана Петлюри, брат котрого поручник Петлюра іменований, чи підвищений до ранги полковника, командував «етапним курінем» 3-ї Зал[ізної] дивізії, з проханням, аби позволив стати його штабові в Могилеві і Петлюра дав на це дозвіл, без жадного порозуміння з командармом Армії себто з Вами. Через таке положення, Штаб Армії, ніяк не міг наладнати звязку з 3-ю дивізією ген[ерала]
О. Удовиченка. Коли большевицькі частини повели наступ на праву групу, то всі командири його частин були в Могилеві на нараді. (Де панове розважалися улаштувавши навіть виставу доповненою ріжними додатками, грали на сцені артисти і аматори, а між ними і старшина комендантської сотні хор[унжий] Микола Литваківський, обовязком якого було охороняти перш за все штаб 3-ї дивізії, а тим більше в такий небезпечний час. Коротко розважали г[оловного] отамана(…) [82]
І коли большевицькі сильні московські частини повели наступ на праву Групу, то всі командири частин дивізії були у Могилеві на «нараді» і розважалися. ПЕРШІ фатальні відомости про повну поразку 3-ї Зал[ізної] дивізії і інших частин правого крила ШТАБ УКРАЇНСЬКОЇ АРМІЇ ОДЕРЖАВ ПО ТЕЛЕФОНУ І ТЕЛЕГРАФУ АЖ З НОВОЇ УШИЦІ 10. XI. 1920. аж о годині 22-й від старшини для доручень. Про те, що г[оловний] отаман Петлюра виїхав до ген[енерала] Удовиченка, то Штаб Укр[аїнської] Армії, нічого те не знав, але чомусь про те знав ген[енерал] О. Удовиченко. І так, майже без боїв, найсильніша своїм складом 3-тя дивізія в першому ж бою завдяки цьому розсипалася…
Цікаві спостереження, не лише мої, але й багатьох старшин Армії — куди б Петлюра не поїхав до війська на фронт, то там завжди неуспіх і катастрофа. Не мав щастя? (Я цілковито це підтверджую також з власних обсервацій 1920 року. Підполковник Марущенко-Богданович).
81
Так у тексті.
82
Так у тексті.