Сильмариліон
- Автор: Толкин Джон Рональд Руэл
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: АСТРОЛЯБІЯ
- ISBN: 978-966-8657-24-5
- Переводчик: Катерина Оніщук
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Сильмариліон». Краткое содержание книги:
Ця книга — легендарна провісниця Володаря Перстенів — пропонує нам цілісну міфологічну історію майстерно вифантазуваного, але такого реалістичного світу Середзем’я. Стрункий і взаємопов’язаний кодекс, у якому йдеться про епічну боротьбу між добром і злом, становлять окремі твори: Айнуліндале — міф про Творення світу, про виникнення Зла та причини Падіння; Валаквента — картина ієрархії божественних сил, зображення їхньої вдачі та ролі у Творінні; Квента Сильмариліон — історія повстання Феанора та його роду проти богів, вигнання повстанців із Валінору та їхнє повернення до Середзем’я, а також безнадійної, незважаючи на жертовну мужність, війни з великим Ворогом за Сильмарили — досконалі коштовності, що їх виготовив Феанор, а викрав Морґот; Акаллабет розповідає про падіння великого острівного королівства Нуменор наприкінці Другої Епохи, а сказання Про Перстені Влади подає короткий огляд величних подій Третьої Епохи, насамперед — перебіг Війни за Перстень.
Тоді назву лісу змінили і почали йменувати його Морок-лісом, адже там запали глибокі сутінки, і мало хто наважувався ходити там деінде, крім півночі, де народ Трандуіла досі тримав зло під пильним контролем. Звідки воно прийшло, мало хто міг сказати, і минуло багато часу, перш ніж навіть Мудрі спромоглися визначити це. То виявилася тінь Саурона — знак його повернення. Бо, вибравшись із пустищ Сходу, він оселився на півдні лісу, поволі виріс і знову воплотився; він замешкав у темному пагорбі, творячи там свої чари, й усі створіння боялися Чаклуна з Дол-Ґулдуру, та все ж попервах не усвідомлювали всього розмаху небезпеки.
Щойно на Морок-ліс лягли перші тіні, на заході Середзем’я з’явились істари, котрих люди назвали чарівниками. У ту пору ніхто, крім Кірдана з Гаваней, не знав, звідкіля вони, й тільки Елрондові та Ґаладріель він відкрив, що чарівники прибули з-за Моря. Та згодом ельфи казали, наче істари — то посланці, котрих Володарі Заходу вирядили змагатися з владою Саурона, якщо він з’явиться знову, і спонукати ельфів, людей та інших живих істот доброї волі до звитяжних учинків. Чарівники прибули в подобах людей, могутніх старців, котрі з роками ледве чи змінювались і старіли повільно, хоча на них і лягало багато турбот; вони володіли неймовірною мудрістю і багатьма чудесними вміннями розуму й рук. Тривалий час істари мандрували всюди між ельфів і людей, спілкувалися також зі звірями та птахами; і народи Середзем’я називали їх різними іменами, бо своїх справжніх імен ті не розкривали. Головними серед них були ті, котрих ельфи звали Мітрандіром і Куруніром, а люди на Півночі — Ґандалфом і Саруманом. З-поміж них Курунір був найстаршим і прийшов першим, а за ним прибули Мітрандір і Радаґаст, а також інші істари, котрі подалися на схід Середзем’я і не потрапили до цих оповідей. Радаґаста вважали другом усіх звірів і птахів; Курунір переважно спілкувався з людьми, був майстром слова та знавцем усіх способів ковальства. Мітрандір же найбільше заприязнився з Елрондом і з ельфами. Він подорожував далеко на Північ і на Захід, але ніде не облаштовувався надовго; а Курунір мандрував на Сході, та після повернення оселився в Ортанку в Колі Ізенґарда, що його створили нуменорці у дні їхньої влади.
Завжди недремним був Мітрандір, і саме в нього темрява Морок-лісу викликала найбільше підозр, бо, хоча багато хто і вважав її витвором Примар Персня, він боявся, що насправді то — перша тінь Сауронового повернення. Тож цей істар подався до Дол-Ґулдуру, і Чаклун утік від нього, і надовго запанував бентежний спокій. Однак перегодом Тінь повернулась і сила її зросла; тоді вперше відбулася Нарада Мудрих, названа Білою Радою, на якій були присутні Елронд, Ґаладріель, Кірдан та інші володарі елдарів, а також Мітрандір і Курунір. А Куруніра (тобто Сарумана Білого) обрали головою, бо він спромігся найкраще вивчити давні Сауронові підступи. Насправді Ґаладріель хотіла, щоби Раду очолив Мітрандір, і Саруман не пробачив їй цього, бо в ньому зростали гордість і прагнення панувати; проте Мітрандір відмовився від головування, бо не хотів мати жодних зобов’язань і не бажав додержувати вірність іще комусь, окрім тих, хто послав його, як не хотів надовго затримуватися в одному місці та зголошуватися на будь-які заклики. А Саруман уже почав осягати знання про Перстені Влади, їх створення й історію.
І от Тінь дедалі розросталась, і серця Елронда та Мітрандіра затьмарилися. Тому одного разу Мітрандір, наражаючись на велику небезпеку, знову подався до Дол-Ґулдуру та копалень Чарівника, і виявив, що таки є підстава для його страхів, і втік. А повернувшись до Елронда, мовив:
— Правдивими, на жаль, виявилися наші здогади. То не один із улайрів, як багато хто довго вважав. То сам Саурон, який знову здобув плоть і тепер швидко росте і, прибираючи до рук усі Перстені, невтомно дошукується новин про Єдиного та про Нащадків Ісілдура, якщо вони й досі живуть на землі.
Елронд відказав:
— Повернення Саурона було роковане ще в ту годину, коли Ісілдур узяв Перстень і не віддав його.
— Так, Єдиний Перстень зник, — мовив Мітрандір, — і, доки він лежить у сховку, ми зможемо подолати Ворога, якщо зберемо вдосталь воїнів і не гаятимемося надто довго.
Тоді було скликано Білу Раду, й Мітрандір схиляв усіх до рішучих учинків, натомість Курунір висловився проти цього, порадивши ще почекати та поспостерігати.
— Я-бо не вірю, — сказав він, — що Єдиного коли-небудь знайдуть у Середзем’ї. Він упав в Андуін і давно вже, на мою думку, опинився в Морі. Там і лежатиме до кінця, коли цілий цей світ буде знищено, а моря перенесено в інше місце.