Якщо на землі є пекло…
- Автор: Бойко Вадим
- Серия: Освенцім #2
- Год: 1983
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Якщо на землі є пекло…». Краткое содержание книги:
— Пане штубовий, помилування я не прошу, можете мене вбити, але я повинен вам признатися, що зайвий я. Я втік з крематорію і прибився у ваш барак.
У штубового очі полізли на лоба. Трохи оговтавшись, він запитав:
— Коли?
— Цієї ночі.
— Звідки тебе брали?
— Теж з тринадцятого блоку, який у протилежному ряду цього ж сектора.
— Вас привезли з Явожно?
— Так.
— Учора?
— Так.
— Перед газацією номер твій записали?
— Так.
— Хто знає про те, що ти втік?
— Поки що тільки ви.
— Але ж як тобі пощастило?!
— Це довга історія.
— Покажи номер.
Володя закачав рукав і показав витатуйований освенцімський номер: 131161.
— Такої серії номерів у нашому блоці нема: у нас усі новачки, а ти вже давній гефтлінг. Отже, все ясно і ніякі списки не потрібні. Одежу зняв з мертвого?
— Так.
— Зачекай тут, я покличу блокового, — сказав Янек і прожогом кинувся з барака.
Володя лишився один. В душі у нього боролися млосний страх і якась несмілива тремтлива надія приреченого, який бореться за життя, не маючи ні найменших шансів. Задубілі ноги тремтять, і він хапається за нари, щоб не впасти.
Повернувся Янек з блоковим, обидва глибоко вражені. Ще раз подивилися на його номер, розгублено перезирнулися. Володя серцем відчув, що вони не хочуть його смерті, і водночас розумів, що своєю з'явою ставить їх під удар.
— Янек, що робити? — збентежено запитав блоковий.
— Може, якось спробувати?..
— Не треба пробувати. Треба рятувати! — обірвав блоковий тоном командира, який уже прийняв остаточне рішення.
Володя відчуває, як підступна слабість розливається в усьому його тілі. І він спішить сказати те, що в цю хвилину вважав найважливішим:
— Знайдіть Ганса Максфельда і передайте йому останній привіт від Франца Нордена та Орлятка.
— Якого Орлятка? — вражено спитав блоковий.
— Від радянського…
— А де ж тепер Орлятко?
— Перед вами, — тихо сказав Володя, і ці два слова приголомшили поляків, як вибух бомби.
Подолавши замішання, блоковий мовив із хвилюванням:
— Життя Орлятку!
— В ім'я перемоги! — прошепотів Володя і знепритомнів.
Ще півроку тому у карантинному блоці центрального освенцімського табору радянським комісаром дядею Ванею була створена підпільна антифашистська група, куди ввійшли і двоє радянських комсомольців — Володя та Жора. Тоді ж домовилися називати Жору Солов'єм, а Володю — Орлятком. Паролем взяли слова: «Життя Орлятку!» Відгук — «В ім'я перемоги». А через тиждень освенцімському підпіллю довелося відправити на «транспорт» Солов’я і Орлятка, бо їхньому життю загрожувала смертельна небезпека.
Володі й Жорі тоді пощастило вискочити із зашморгу, та, опинившись у Явожно, вони втратили зв'язок з освенцімським підпіллям. Вони не знали, що таємний пароль їхньої підпільної групи — «Життя Орлятку!» — пізніше був прийнятий усією організацією і ось уже півроку діяв в усіх освенцімських таборах, включаючи Біркенау. Нічого не знав Володя і про те, що після втечі з крематорію він опинився в блоці, де посади блокового і штубового недавно посіли, завдяки освенцімському підпіллю, польські комуністи — Фелікс Ричковський та Янек Колосовський. Але, почувши знайомий пароль: «Життя Орлятку!», — зумів з останніх сил вимовити відгук: «В ім'я перемоги».
І впав знепритомнівши.
Поляки віднесли його в кімнату блокового, загорнули в ковдру і сховали під ліжком, а самі кинулися на аппельмайданчик, де штучно створили шарварок, щоб якось погасити «непорозуміння з одним зайвим». Блоковий наказав в'язням роздягти мертвих, а одяг і взуття віднести в барак, а штубовий почав удруге переписувати номери кандидатів на цулягу — нібито для точності. Так виграли кілька хвилин.
Нарешті блоковий гаркнув: «Рівняйсь!» В'язні стали на свої місця, і їх знову почали перераховувати. Цього разу цифра зійшлася.
З'явився блокфюрер, мовчки перерахував і мовчки зник.
Через годину у таборі пролунав сигнал закінчення апелю. Це означало, що аппель пройшов в усьому таборі нормально, без порушень, цифра скрізь зійшлася. У Фелікса і Янека відлягло від серця. З'явилась надія врятувати Орлятко — треба лише енергійно й рішуче діяти, не втрачаючи ні хвилини. І двоє комуністів-підпільників почали діяти.