Якщо на землі є пекло…
- Автор: Бойко Вадим
- Серия: Освенцім #2
- Год: 1983
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Якщо на землі є пекло…». Краткое содержание книги:
Шульц приклався до фляги зі шнапсом і відчув, як розливається по тілу приємне тепло. «Добре бути. німцем. Ще краще бути есесівцем. Добре, що є Німеччина. Добре, що є фюрер. І просто чудесно, що існує оцей табір знищення»…
У Шульца під ногами лежав гігантський Біркенау — безмежна пустеля людських трагедій і страждань. «Скільки тут гине людей щохвилини! — подумав Шульц. — Та хіба ж вони люди? Сміття, гайно, людиноподібні істоти. Хай тепер знають кляті унтерменші, що таке вища раса і яка доля чекає на ворогів Німеччини…»
Він знову приклався до фляги зі шнапсом, ще трохи «підзарядився» і почав потихеньку мугикати традиційну різдвяну пісеньку. В цей час несподівано спалахнули тисячі ламп освітлювальної смуги, і довкола табору стало видно як удень. Шульц радісно стрепенувся — і раптом побачив на снігу голу людину, яка незрушно стояла і дивилася на нього. Отетерілий Шульц закричав «хальт!» і схопився за кулемет, однак голий привид навіть не поворухнувся. Шульцу ясно, що це божевільний, бо ніяка нормальна людина такого не втне.
У цьому таборі божевілля було явищем звичайним, однак про божевільних розповідали незвичайні речі. Причинний здатний утнути таке, що нікому й не присниться. Один, наприклад, з ранку до вечора ходив уздовж дроту і без упину реготав, потішаючи вартових. Та ж так гарно і дзвінко реготав, наче його лоскотали. Йому навіть кидали шматки хліба, бо для знуджених вартових це своєрідна розвага. Ось і зараз: хіба ж не сміх? Ну й химерні ж кумедники оці божевільні гефтлінги, можуть розсмішити хоч кого. Гуляти голяка на снігу і на морозі! Нормальному таке й на гадку не спаде.
Шульц приємно вражений витівкою божевільного, та ще й саме у новорічну ніч. Власне, це ж дуже потішна пригода, до того ж надзвичайно рідкісна, бо ж не часто буває новорічне свято і не завжди зустрічаєш його на вежі. А це новорічний сюрприз. Стріляти Шульцу вже не хочеться, його розвеселила поява оцього голого привида, що закляк на місці, немов загіпнотизований. Це, зрештою, цікаво, дуже цікаво, буде що розповісти друзям.
— Гей! Ти! Божевільний! Ти що тут робиш?
А Володя стояв, геть паралізований фатальним невезінням. Та шоковий стан тривав недовго. Усвідомивши, що втрачати більше нічого, він раптом відчув дивовижний спокій. Ось зараз пролунає кулеметна черга — і все… Ну що ж, він прийме смерть мужньо, не плазуючи перед катами…
Та замість кулеметної черги — оте безневинне звернення есесівця. Шок не паралізував розум — він ніби сам, незалежно від Володі, ухопився за слово «божевільний», блискавично народився відчайдушний план, який мав привести до загибелі або до перемоги над смертю.
Заїкаючись від холоду і хвилювання, Володя по-німецьки відповів:
— Я вирішив погуляти і привітати вас із Новим роком.
Шульц весело засміявся. Йому відразу ж сподобався цей божевільний, а весела пригода — цікавий новорічний сюрприз!
— Дякую за поздоровлення. А як новорічна прогулянка?
— Дуже цікава.
— І тобі не холодно?
— На землі мені холодно, а на небі тепло, — не моргнувши оком, відповідає Володя.
— А де ти зараз: на землі чи на небі?
— Між небом і землею.
— Чудово! Тобто ти висиш у повітрі?
— Авжеж, у повітрі. Ви теж висите в повітрі.
— А я чому ж?
— Тому що ви не на землі і не на небі — на вежі.
— Чудово! Просто оригінально! А хто ти?
— Людвіг ван Бетховен, — сказав Володя перше, що спало на думку.
— Пречудово! Просто геніально! А ти якої нації?
— Людвіг ван Бетховен не може бути китайцем.
— Ясна річ. А звідки ти?
— Берлін, Лейпцігерштрассе, 13, - сказав Володя адресу, почуту від Франца Нордена чотири дні тому.
— А чим там займався?