Хроніка війни. 2014—2020. Том 3. П’ять років гібридної війни
- Автор: Бура Дар’я, Красовицький Олександр
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9502-2
- Жанр: История
Электронная книга - «Хроніка війни. 2014—2020. Том 3. П’ять років гібридної війни». Краткое содержание книги:
Сухі інформаційні рядки зведень проілюстровані свідченнями безпосередніх учасників подій, процитованих з книг-хронік, що вийшли раніше у видавництві «Фоліо». Долучені спогади про загиблих українських вояків, що захищали нашу землю в перші дні, тижні, місяці й роки російсько-української війни, про новітніх героїв, хто заплатив найдорожчу ціну за спокій і добробут українців.
Ця книга — нагадування світовому суспільству про те, що російсько-українська війна триває, і не можна забувати про тих, хто зі зброєю в руках фактично захищає благополуччя Європи.
У третьому томі «П’ять років гібридної війни» тритомника «Хроніка війни. 2014—2020» подається хроніка новин від кінця лютого 2015 року до 31 жовтня 2020 року.
Крім того, ще троє українських воїнів отримали поранення.
Про це повідомляє пресцентр штабу АТО.
25 жовтня 2017 року
Бойовики застосовували міномети калібру 82 міліметри біля Водяного.
Біля Авдіївки поранений один український військовий.
Про це повідомляє пресцентр штабу АТО.
26 жовтня 2017 року
Поблизу Троїцького, лкрім мінометів, бойовики випустили 20 снарядів із реактивної системи залпового вогню (РСЗВ).
Унаслідок бойових дій отримав поранення один військовослужбовець сил АТО.
Про це повідомляє пресцентр штабу АТО.
27 жовтня 2017 року
Бойовики продовжили обстрілювати позиції української армії, застосовуючи заборонене мирними угодами озброєння, поранений один військовослужбовець.
Про це повідомляє пресцентр штабу АТО.
28 жовтня 2017 року
З 2014 року більше 10 тисяч військових загинули і були поранені не через бойові дії.
Про це заступник генерального прокурора, головний військовий прокурор Анатолій Матіос повідомив в ефірі телеканалу «ZIK», передають «Українські Новини».
29 жовтня 2017 року
У зоні проведення АТО протягом минулої доби один військовий загинув, ще двоє зазнали поранень.
Про це повідомив речник Міноборони з питань АТО Андрій Лисенко.
30 жовтня 2017 року
Ірина Вовк «На щиті. Спогади родин загиблих воїнів»
АМІНА ОКУЄВА (05.06.1983 — 30.10.2017). Батальйони «Київ-2», «Золоті Ворота» та імені Джохара Дудаєва
Аміна спершу воювала в лавах батальйону «Київ−2», який потім отримав назву «Золоті ворота», а тоді кілька батальйонів об’єднали в полк «Київ». Вона була прессекретарем, але спокою їй не давали її шалені пориви на передову. Але от на «нуль» її не пускали, бо жінка. Та й узагалі, батальйони МВС мали б в ідеалі бути на блокпостах, а не на «нулі», хоча насправді були дезавгодно. А батальйон Дудаєва мав трохи більше свободи — вони ж добровольці.
— Ми собі з воєнними домовилися, як ділитимемо «нуль»і все — і воюємо. Зрештою, і військовим будь-якадопомога ніколи не зайва. Ну це ж додатковий автомат чи ґвинтівка на твою користь. Вони тільки раді були нам, ну але ж узгоджували з ними умови всі, все по-чесному: вони ж фактично тримали фронт на своїх плечах. Отак ми воювали. В Англії нам там дали непогану військову базу (Адам навчався в Букінгемському університеті Великої Британії, — ред.). А вона після своєї служби в батальйоні втікала до нас — на «нуль», по суті, у «самоволку». Ми з нею працювали з різними бригадами й на різних ділянках фронту... О, та де ми лиш не були з 2014-го: від Щастя, Дебальцевого й до Авдіївки та Зайцевого... розумієте, так? То все «гарячі точки». Але вона цього хотіла.
Спершу Аміна бралася на фронті за всю роботу, яка потребувала рук. А невдовзі пройшла навчання на снайпера й оператора ПТУРа й гранатометника. Вона навіть закінчила заочно Одеську військову академію (факультет високомобільних десантних військ), аби бути регулярно на передовій.
Адам хотів вберегти Аміну, але ще до війни вони уклали такий усний договір: свого часу Аміна погодилася вийти заміж за Адама за єдиної умови — якщо він їхатиме на війну, то візьме її з собою. Адам не зміг не погодитися. І на Донбасі вони стали снайперами-напарниками: виходили на найгарячіші відрізки фронту й, чергуючись, виглядали ворога. Про цю пару відчайдухів дізналося півсвіту. Це радше статус знаменитих наздогнав їх, а не вони гналися за тим, аби їх упізнавали.
Звісно, подружжя не викладало в мережу фото з позицій, будучи там, не «світили» геолокацією, і не вихвалялися своїми жертвами й влучаннями. Вони тихо відпрацьовували, а за якийсь час після виходу могли викласти фото з ґвинтівкою, «відпрацювали». Адам сміється і каже, що часом упізнаваність їм була «на руку», у першу чергу — Амінина. Хлопці на блокпостах бачили жінку-воїна в хіджабі й пропускали їхнього позашляховика навіть пізньої ночі й без місцевого пароля. Аміна з Адамом їхали на завдання.
Вони працювали багато й переважно лише вдвох: годинами розмовляли, щось аналізували, над чимось роздумували, щось пригадували й навіть щось планували. Часто Аміна коли присідала відпочити, то опиралася на дерево й дивилася в небо, цитуючи вірші Горького й Ахматової. А коли пам’ять підводила, то заглядала в телефон, усміхалася чоловіку й продовжувала читати вірші.
— Аміно, відпочинь, поспи, кохана...