Необхідні речі

– Добре! – крикнув він. – Добре, я візьмуся за вашу довбану роботу!

– У такому разі, думаю, ця книжка все ж продається, – промовив містер Ґонт. Він дістав її з шухляди й глянув на форзац. – Її ціна – півтора долара. – Тісні зуби оприявнилися в широкій акулячій усмішці. – Долар тридцять п’ять зі знижкою для працівника.

Туз дістав із задньої кишені гаманець, впустив його й ледь не лупнувся головою об край скляної шафки, коли нахилявся, щоб підняти.

– Але мені потрібно трохи вільного часу, – сказав він містерові Ґонту.

– Безперечно.

– Бо мені справді треба трохи копати.

– Звісно.

– Часу мало.

– Дуже мудро, що ви про це думаєте.

– Наприклад, після того як повернуся з Бостона?

– А ви не будете втомленим?

– Містере Ґонт, я собі не можу дозволити втому.

– Можливо, мені вдасться вам із цим допомогти, – відповів містер Ґонт. Посмішка поширшала, і зуби випнулися з неї, ніби в усмішці черепа. – Можливо, матиму для вас невеличку «зарядку», я про це.

– Що? – Очі в Туза поширшали. – Що ви сказали?

– Перепрошую?

– Нічого, – відповів Туз. – Нічого.

– Гаразд. Ключі, які я вам дав, іще при вас?

Туз із подивом усвідомив, що поклав конверт із ключами собі в задню кишеню.

– Добре. – Містер Ґонт порахував 1,35 на старому касовому апараті, узяв п’ятидоларову купюру, яку Туз поклав на стійку, і віддав три долари шістдесят п’ять центів решти.

Туз узяв гроші ніби вві сні.

– А тепер, – продовжив містер Ґонт, – я дам вам певні вказівки, Туз. І запам’ятайте, що я кажу: ви мені потрібні до півночі. Якщо до того часу не повернетеся, я буду незадоволеним. А коли я незадоволений, то іноді втрачаю самовладання. Вам краще не бути десь неподалік, коли таке трапляється.

– На Халка перетворюєтеся? – жартівливо запитав Туз.

Містер Ґонт глянув на нього з лютим вищиром, від якого Туз на крок позадкував.

– Так, – сказав Ґонт. – Саме це я й роблю, Туз. Перетворююся на Халка. Не жартую. А тепер уважно.

Туз був уважний.